У провадженні відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України перебуває на досудовому розслідуванні провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року за ознаками вчинених старшим детективом-керівником відділу детективів НАБУ Болговим Валентином Миколайовичем кримінальних правопорушень, передбачених ст.170 КК України.
26.06.2019 року, у порушення ст. 55, 56, 21, 110, 220, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, ст. 57, 129 Конституції України, детектив Грабар С.В. винісповторнуПостанову про закриття кримінального провадження за № 52018000000001167 від 28.11.2018 року.
Вважаючи Постанову від 26.06.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року детективом ВВР УВК НАБУ Грабаром С.В. незаконною і передчасною, а відтак — підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 09.07.2019 року в порядку ст.303, 304 КПК України на адресу слідчого судді Вищого антикорупційного суду скаргу за вих.№ 3320/09.
У своїй скарзі за вих. № 3320/09 від 09.07.2019 року особа 1 зазначав, що перед тим якповторнозакрити кримінальне провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року детектив Грабар С.В. не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не повідомив особі 1 імена детективів і процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
3) не виконав в повній мірі вимог Ухвали слідчого судді за № 760/28539/18 від 20.11.2018 року;
4) не вручив особі 1 відповідні витяги з ЄРДР;
5) не вручив особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні;
6) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
7) жодного разу не допитав існуючих свідків у справі даного провадження;
8) не допитав фігуранта у справі провадження в контексті піднятих особою 1 питань, які були відображеними в заяві за вих. № 2681/25 від 25.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення;
9) досі не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2681/25 від 25.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення за кваліфікацією – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
10) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – за ч.2 ст.366, ч.2 ст.364, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч. 4 ст.27 КК України, які були зазначеними у заяві за вих. № 2681/25 від 25.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення;
11) не повідомив прокурора про потребу зміни підслідності (до ДБР) частину не підслідних УВК НАБУ проваджень за кваліфікаціями – ст.170, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
12) не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 2793/17 від 17.12.2018 року в порядку ст.220 КПК України;
13) не надав особі 1 відповіді в порядку ст.220 КПК України на подану заяву за вих. № 2793/17 від 17.12.2018 року;
14) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2681/25 від 25.10.2018 року про вчинені кримінальні правопорушення;
15) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту з фігурантом у даному провадженні;
16) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи за фактами отриманого ним ушкодження здоров’я;
17) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
18) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факти отриманого ним матеріального і морального збитку у даному кримінальному провадженні;
19) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
20) не визначив процесуального статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
21) не зазначив у своїй Постанові від 26.06.2019 року переліку проведених слідчих дій;
22) не виклав у своїй Постанові від 26.06.2019 року змісту заяви про вчинене кримінальне правопорушення тощо.
В частині 2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до ст.22 КПК (Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) зазначено: “1.Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. 2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. 6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків”.
26.06.2019 року детектив Грабар С.В. закрив провадження за № 52018000000001167 від 28.11.2018 року не вчинивши жодної процесуальної і значимої слідчої дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Детектив Грабар С.В. своєю Постановою від 26.06.2019 року про закриття провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова детектива мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття Постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову, чого не має у Постанові від 26.06.2019 року детектива Грабара С.В. про закриття провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року.
Однак, всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК у Постанові від 26.06.2019 року детектива Грабара С.В.:
1) не вказано процесуальних підстав внесення до ЄРДР відомостей про вчинене правопорушення;
2) не викладено змісту заяви за вих.№ 2681/25 від 25.10.2018 року про вчинені правопорушення;
3) не зазначено ПІП фігуранта у справі провадження;
4) не зазначено кваліфікаційних статтей вчиненого злочину – за ч.2 ст.366, ч.2 ст.364, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
5) відсутній перелік проведених слідчо-розшукових дій;
6) не зазначені причини не проведення допиту свідків і потерпілого;
7) не вказані причини не проведення експертиз наявних доказів;
8) не надано правової оцінки діям фігуранта у справі провадження;
9) не надано правової оцінки доказам у справі провадження;
10) відсутній реєстраційний номер та дата реєстрації Постанови від 26.06.2019 року в канцелярії НАБУ;
11) відсутній підпис керівника органу досудового розслідування;
12) відсутня печатка або штамп органу досудового розслідування.
В той самий час Постанова від 26.06.2019 року детектива Грабара С.В. не містить обов’язкових позначок: «Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії НАБУ, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що детектив Грабар С.В. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності»,що надавало окремий привід для скасування Постановивід 26.06.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року.
Саме такої позиції притримується Верховний суд України у своєму рішенні за № 826/247/18 від 11.01.2019 року, адже не прийняв до свого розгляду касаційну скаргу від голови КМДА Кличка В.В. у зв’язку з порушенням вимог двох вищезазначених законів. А саме, як зазначається Верховним судом України у вказаному рішенні, копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: «з оригіналом згідно», «копія відповідає оригіналу», зазначення дати створення копії, зазначення ПІП особи та його посаду, що створювала копію, зазначення посади і ПІП керівника підрозділу, що ознайомлювався з документом та візував його, завірення копії документу мокрою печаткою установи.
Винесена Постанова від 26.06.2019 року детективом Грабаром С.В. про закриття кримінального провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року не відповідає жодним нормам КПК України, являється по суті не вмотивованою, а її зміст не відповідає фактичним обставинам справи. Детектив Грабар С.В. з однієї сторони, виклав у своїй передчасній Постанові від 26.06.2019 року сумнівні та не перевірені факти, що було не припустимим, оскільки напряму порушує імперативні засади КПК України, а з іншої – жодних процесуальних і значимих слідчих дій не вчинив.
У відповідності до вимог ч.1 ст.214 КПК України, особа 1 мусив подати до органу досудового розслідування лише короткий зміст заяви про вчинені кримінальні правопорушення, однак законодавець не обмежував його у праві надати детективу усі відомості про вчинення проти нього правопорушення при проведенні його допиту чи після нього (шляхом доповнення) в період досудового розслідування.
Ідентичною щодо цього є позиція колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року.
Такою ж є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, де зазначається, що у випадку подання клопотань про внесення до ЄРДР усіх відомостей про вчинення правопорушення, слідчі вимушені скорятися закону і шляхом внесення змін доповнити ЄРДР повними відомостями про вчинення злочину з наступним проведенням адекватного досудового розслідування, а у разі нехтування правами потерпілих – бездіяльність слідчого може бути предметом оскарження в суді в порядку ст.303 КПК України, в порядку вчинення інших процесуальних дій.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 26.06.2019 року детектив Грабар С.В. виніс подібних протиправних постанов про закриття кримінальних проваджень приблизно біля 100 (сто) штук, якими з однієї сторони повністю нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. 2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. 3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий (прокурор) зобов’язані розглянути в строк не більше 72-х годин з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Тут йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке:
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Згідно ст.2 та 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам. Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. В той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, Постанова детектива про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У свою чергу слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі (особам) ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди.
Детективи повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких детектив Грабар С.В. умисно уникнув з метою приховування вчинених злочинів фігурантом у даній кримінальній справі. Будь-який недолік розслідування обов’язково призведе до не встановлення причин вчинення злочину або винних осіб у цьому ж самому злочину та створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (Рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»). Проте, обставини, які особа 1 виклав у заяві за вих. № 2681/25 від 25.10.2018 року про вчинення кримінального правопорушення, не стали предметом належного розслідування детективом Грабар С.В. Винесена Постанова від 26.06.2019 року року детективом Грабар С.В. про закриття кримінального провадження № 52018000000001167 від 28.11.2018 року не відповідає жодним нормам КПК України, являється по суті не вмотивованою, а її зміст не відповідає фактичним обставинам справи. Детектив Грабар С.В. з однієї сторони, виклав у своїй протиправній Постанові сумнівні та не перевірені факти, що є не припустимим, оскільки напряму порушує імперативні засади КПК України, а з іншої – жодних процесуально значимих дій не вчинив. Крім того, Постанова містить вказівку на те, що провадження закрито через відсутність складу злочину, однак із її змісту не можливо встановити, в чиїх діях саме відсутній склад злочину. Тобто, з оскаржуваної Постанови слідує, що вона не містить достатніх відомостей, які б свідчили про те, що вимоги КПК України було виконано належним чином та надано всебічну правову оцінку усім обставинам в сукупності, що свідчить про те, що встановлена на даний час органом досудового розслідування сукупність доказів, якою обґрунтовуються зроблені ним висновки, не може вважатися такою, що не залишає місце сумнівам, а наявність останніх – не узгоджується із стандартами доказування «поза розумним сумнівом» (Рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п.161 серія А заяви № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), а також ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив:
“Беручи до уваги те, що постанова про закриття кримінального провадження, яка зумовлена недбалим виконанням процесуальних обов’язків слідчим або прокурором, перешкоджає виконанню завдань кримінального провадження в частині забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, слідчі судді обґрунтовано скасовують постанови, встановлюючи відповідну недбалість. Вивчення ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення про закриття кримінального провадження в частині перевірки підстав відповідного рішення слідчого чи прокурора показало, що підставами скасування слідчими суддями вказаних рішень здебільшого були такі: невжиття органом досудового розслідування всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування; необґрунтованість висновків, які містяться в постанові, щодо обставин, які повинні бути встановлені слідчим, та завчасність висновку про відсутність в діянні складу злочину або відсутність події злочину; непроведення слідчим необхідного та повного переліку слідчих дій, спрямованих на
встановлення істини у справі; непризначення та непроведення необхідних експертиз, ненадання експерту порівняльних зразків для проведення судової експертизи, що є підставою для надання експертом повідомлення про неможливість проведення експертизи, та деякі інші. У ході здійснення кримінального провадження не вирішено по суті клопотань ОСОБА_1, не вирішено
питання щодо визнання його потерпілим у кримінальному провадженні. До того ж у матеріалах кримінального провадження є ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05.11.2014 (вступна та резолютивна частини), якою скаргу заявника задоволено та зобов’язано прокуратуру Дніпропетровської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про визнання потерпілим. Повний текст ухвали та докази її виконання у матеріалах кримінального провадження відсутні. Долучені до кримінального провадження документи не є належним чином засвідченими та не вказано, на підставі чого їх долучено до матеріалів кримінального провадження, а в прийнятій постанові не обґрунтовано, яким чином вони спростовують доводи заявника.
Слід зазначити, що слідчим у кримінальному провадженні не було ініційовано проведення перевірки дій посадових осіб правоохоронного органу щодо дій, на які вказує заявник з метою встановлення факту допущення порушень. Привертає увагу і те, що слідчим взагалі не було зібрано будь-яких характеризуючих матеріалів щодо співробітників прокуратури Солонянського району Дніпропетровської області, на порушення законодавства якими вказує заявник. Слідчі судді в окремих випадках обґрунтовано наголошують на недостатній мотивованості прийнятого рішення про закриття кримінального провадження, зокрема у зв’язку з нереагуванням на попередньо постановлені ухвали слідчих суддів, якими у відповідних провадженнях вже скасовувались постанови про закриття кримінальних проваджень”.
Якщо добре проаналізувати вищенаписане, то хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в ООС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Детектив Грабар С.В. через свою безграмотність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, детектив Грабар С.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштують цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо НАБУ, ДБР, СБУ і Генеральний прокурор України не бажають реагувати на це у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що детектив Грабар С.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що потенційна підривна діяльність детектива Грабара С.В. також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність детектива Грабара С.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії детектива Грабара С.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Детектив Грабар С.В. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, умисно не проводить досудових розслідувань, відсторонює потерпілих від участі у досудових розслідуваннях, приховує вчинені злочини, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, регулярно порушує присягу держслужбовця, тим самим бойкотуючи роботу органу НАБУ. Саботаж і бойкотування роботи органу НАБУ прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Детектив Грабар С.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці детективом Грабаром С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності детектива Грабара С.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень детективом Грабаром С.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до УВК НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення детективом Грабаром С.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Національного агентства України з питань державної служби про не належну поведінку детектива Грабара С.В., який грубо і регулярно порушує присягу держслужбовця. Очікуємо результатів адекватного реагування від УВК НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Національного агентства України з питань державної служби — щодо відкриття дисциплінарної справи. Також сподіватимемося на певний суспільний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.