31.10.2018 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 2690/31 про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею Подільського районного суду м.Києва Ларіоновою Н.М., яку НАБУ зареєструвало під вх. № В-9705. У даній заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 самостійно кваліфікував вчинення слідчим суддею Подільського районного суду м.Києва Ларіоновою Н.М. злочину – за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ст. 170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві особи 1 містилися всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 01.11.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. №2690/31 від 31.10.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення, яку НАБУ зареєструвало під вх.№В-9705.
02.11.2018 року, листом за вих. № 11-006/41291, заступник керівника управління звернень громадян Національного антикорупційного бюро України Ляхович Уляна Іванівна повідомила особу 1 про те, що вона розглянула його заяву про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 2690/31 від 31.10.2018 року та за фактом відсутності складу злочину в діях слідчого судді Подільського районного суду м.Києва Ларіонової Н.М. перекинула її за належністю до Генеральної прокуратури.
Виходячи з тексту листа за вих. № 11-006/41291 від 02.11.2018 року, заступник керівника управління звернень громадян Національного антикорупційного бюро України Ляхович У.І. в черговий раз вчинила злочин, що передбачений ст.170, ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, адже її дії суперечили положенню ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17).
Ляхович У.І. знову перевищила власні повноваження, вчинила службове підроблення та приховала вчинені злочини фігурантів у справі провадження, так як вона:
1) не являється детективом і не мала жодного відношення до ГПД НАБУ;
2) фізично і юридично не мала права перебирати на себе повноваження керівника ГПД НАБУ, на ім’я якого особа 1 подав 31.10.2018 року свою заяву за вих. № 2690/31 про вчинення кримінального правопорушення;
3) протиправно розглянула заяву, яка була поданою виключно на підставі ст.214 КПК України, а тому не підлягала розгляду в порядку Закону України «Про звернення громадян», про що особа 1 окремо і зазначав у тексті своєї заяви за вих. № 2690/31 від 31.10.2018 року;
4) знехтувала норми КПК України і Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), які передбачають обов’язковість внесення до ЄРДР відомостей практично всіх заяв про вчинене кримінальне правопорушення;
5) проігнорувала вимоги кримінально-процесуального Кодексу, який передбачає обов’язковість внесення до ЄРДР відомостей практично всіх заяв про вчинення кримінального правопорушення, «не залежно від територіальної юрисдикції і професійної компетентності органу досудового розслідування»;
6) проігнорувала вимоги п.3.1.1 Наказу Генерального прокурора України за №139 від 06.04.2016 року, які вимагають перекидання заяв про вчинене кримінальне правопорушення до іншого органу досудового розслідування з одночасним внесенням до ЄРДР відомостей заяв про вчинене кримінальне правопорушення;
7) проігнорувала вимоги п.3.1.1 Наказу Генерального прокурора України за №139 від 06.04.2016 року, які дозволяють змінювати підслідність кримінальних проваджень виключно Генеральною прокуратурою України;
8) порушила вимоги ст.216 і 218 КПК України, адже заява за вих. № 2690/31 від 31.10.2018 року особи 1 про вчинене кримінальне правопорушення насправді була підслідною органам ГПД НАБУ, так як в заяві було вказано ч.2 ст.364 і ч.2 ст.368 КК України;
9) проігнорувала вимоги ст.214 КПК України, яка не дозволяє проводити слідчі дії без попереднього внесення до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення;
10) перекинула заяву особи 1 про вчинення правопорушення до прокуратури м.Києва, в той час як дана прокуратура на той час уже втратила право на проведення розслідування.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 2690/31 від 31.10.2018 року про вчинене кримінальне правопорушення у визначений КПК строк, була предметом оскарження в суді.
Відтак, особа 1 в подальшому оскаржив бездіяльність керівника ГПД НАБУ, за результатами чого слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва було зобов’язано останнього внести до ЄРДР відомості його заяви за вих. № 2690/31 від 31.10.2018 року, про що повідомити заявника та надати йому витяг з ЄРДР. Останнє стало більше чим прийнятним доказом вчиненого кримінального правопорушення заступником керівника управління звернень громадян Національного антикорупційного бюро України Ляхович Уляною Іванівною.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Крім того, згідно із положенням п.п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.16 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відомостей про правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Статтею 365 КК України (Перевищення влади або службових повноважень) встановлено:
“1.Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”. З об’єктивної сторони злочин може вчинятися у формі; 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди. Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст.364 ККУ) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії. Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень. Перевищення службових повноважень – це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих. Судова практика виходить з того, що як перевищення влади або службових повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіальне; в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення. – за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти. Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст.365 ККУ, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у т.ч. для винного, безсумнівний, відвертий.
Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.
Відповідно до статті 364 КК України (Зловживання владою або службовим становищем), передбачено таке: “1.Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди. Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих Їй осіб. Зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з й посадою. У цілому зловживання, службовим становищем – це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена. Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності, Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність Передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість). Словосполучення “всупереч інтересам служби” передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. Статтею 64 Конституції України передбачено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Ляхович У.І. через свою корумпованість, нахабність, безграмотність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, Ляхович У.І. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній диверсантці фекальну люстрацію, якщо ДБР і УВК НАБУ не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності заступника керівника управління звернень громадян Національного антикорупційного бюро України Ляхович Уляни Іванівни є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що подана особою 1 заява за вих. № 2690/31 від 31.10.2018 року також витікала з предмету його громадської діяльності, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Ляхович У.І. слід розцінювати як таку, що направлена на перешкоджання виконанню його обов’язків і тягне за собою сувору кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії Ляхович У.І. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до антикорупційних органів і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Ляхович У.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам та організованим кримінальним угрупуванням, культивує корупцію, тим самим саботуючи роботу органу НАБУ. Саботаж і бойкотування належної роботи органу НАБУ прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Ляхович У.І. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Ляхович У.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Ляхович У.І. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Ляхович У.І. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до УВК НАБУ, ГСУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення Ляхович У.І. Очікуємо результатів адекватного реагування УВК НАБУ, ГСУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасного внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.