Найкраще, що вдається колишньому директору НАБУ Артему Ситнику, який продовжує незаконно обіймати цю посаду всупереч рішенню Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року, та його підлеглим – це одразу, як тільки їх схоплять за руку, кричати про провокацію та зірвану спецоперацію. Спецоперацією в НАБУ виправдовують все. Участь у розкраданні разом із «свинарчуками» коштів «Укроборонпрому»? – То спецоперація. Дерибан на «Укрзалізниці»? – Спецоперація! Провокація хабаря? Спец-о-пе-ра-ці-я!
«Інститут заборони провокацій у корупційних правопорушеннях захищає злочинців та є недоцільним», «ефективне розслідування даної категорії справ неможливе без залучення агентів», – подібні перлини юридичної думки чавив з себе перед адвокатами найвідоміший «таємний агент НАБУ» Євген Шевченко, який до знайомства із Ситником працював водієм у не менш відомого шахрая Костянтина Грішіна (він же ж «Семен Семенченко») ще наприкінці 2018 року. Шевченко розпатякував про провокацію злочинів зі знанням справи – не дарма він під орудою Ситника брав участь у дерибані «Укроборонпрому» та «Укрзалізниці» і займався контрабандою зброї. Та разом зі своїм гуру, «Семеном Семенченком», під дахом все того ж НАБУ керував «приватною військовою компанією». За що, власне, Шевченко та Грішін-Семенченко й були затримані Службою безпеки України.
Тим не менш, діяльність НАБУ висвітлюється в чесних і непідкупних медіа, які фінансуються друзями Ситника, переважно в позитивній тональності. НАБУ у дослідженні громадської організації «Інститут Масової Інформації» виявилося лідером за часткою позитивних новин щодо своєї діяльності – 59,8%. Хоча приводів хвалити Ситника все меншає, якщо не сказати, що вони геть відсутні, його ігри в «агентів» та гопницькі провокації починають набридати все більшій кількості людей. Адже перетворення антикорупційного органу в посміховисько не сподобається навіть заокеанським кураторам Артема Сергійовича. Часи, коли піаром можна замінити доказову базу, безповоротно минули. А будь-які процесуальні порушення з боку детективів і судові поразки стають предметом кепкування із розумових здібностей НАБУїнів та їх піар-обслуги з числа професійних «громадських активістів».
Секс, алкоголь та інші методи НАБУ
Для Ситника 2017 рік ознаменувався тяжким і марудним заняттям – йому довелося вчити практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Але чи то головний антикорупціонер регулярно засинав, чи то просто неспроможний був засвоїти прочитаний матеріал, але дива не сталось – діяльність НАБУ надовго залишилась прикладом того, як не потрібно працювати.
Колись у Росії прославилась така-собі «Катя-Муму», агентеса, послугами якої скористались тоді ще опозиційний політик Едуард Лімонов та Віктор Шендерович. Згодом відео путінських критиків разом із «агентом Катериною» транслювали на всіх державних телеканалах. Де заретушованими в частині біблійських місць, а де – ні.
Ситник, як і будь-який колишній прокурор, є великим поціновувачем російських детективів і методів, а, відтак, не став вигадувати нічого нового й завів і в себе у відомстві «агента Катерину». Щоправда, на відміну від аматорки «Каті-Муму», мадам Сікорська, вона ж «агент Катерина», була справжнім професіоналом, рахувалась співробітником Другого підрозділу детективів НАБУ, перебувала на державній службі й одразу ж запалала новою зіркою на антикорупційному небосхилі. Першими її «жертвами» стали народні депутати України VIII скликання Максим Поляков і Борислав Розенблат.
Цих двох обранців голосно і пафосно запідозрили в тому, чим займається ледь не кожен другий депутат – начебто вони вносили зміни в законопроект щодо видобутку бурштину за гроші. У суспільстві, де розцінки за «законотворчу» роботу народного депутата не секрет вже кількадесят років, а замовити законотворця можна ледь не по оголошенню, НАБУ, як запевняв Ситник, провело блискучу спецоперацію спільно з Федеральним бюро розслідувань США.
