Киевский завод «Большевик» продали / Коллаж 24 канала
Приватизация завода «Большевик» превратилась в историю с горьким привкусом вместо того, чтобы стать моментом триумфа. Фонд госимущества фактически сдался перед олигархами, которые «разыграли» комбинацию. Далее читайте на украинском.
Держмайно стало фундаментом, на якому збудували свої багатство та політичний вплив усі олігархічні клани України. Вони не вигадували стартапів та починали свій бізнес не з гаражів, а з походів по кабінетах чиновників, щоб «купити» найкращі умови.
Чи була в Україні вдала приватизація
За 30 років незалежності Україна мала лише декілька прикладів конкурентної приватизації. У 2004 році завод «Криворіжсталь» продали олігархам Віктору Пінчуку та Рінату Ахметову за 800 мільйонів доларів.
У 2006 році, після Помаранчевої революції, його повернули державі та повторно приватизували в 5 разів дорожче. Мовиться про 4,2 мільярда доларів. Новим власником став міжнародний холдинг, який зараз називається ArcelorMittal.
Історію продажу «Криворіжсталі» вже не вийде повторити, тому що держава просто більше не має об’єктів схожих масштабів.
Завод привабливий розташуванням
Нещодавно в Україні відбулася приватизація державних акцій заводу «Більшовик». Єдиний чинник привабливості активу – це земля неподалік центру, яку можна забудувати.
Працювати над промисловим виробництвом на золотій землі нелогічно та невигідно. Саме тому потужності винесуть у цехи у Жашкові. Київські території ж перетворять на урбаністичний простір.
У результаті Хмельницький вирішив застосувати аналогічну схему і навколо «Більшовика». Його називали переможцем приватизації задовго до того, як відбувся конкурс.
«Неочікуваний» переможець
За цей об’єкт не сталося серйозної конкуренції, а найкраща ціна не була заплачена. Чому» />За спритниками, які встигли влізти ще до приватизації, також стояв Хмельницький.
Це і був поворотний момент в історії. Це означало, що покупець на майбутній приватизації мав не тільки заплатити найвищу ціну, але і якось домовитися з орендарями. Вони мали міцний дах.
Що було далі? Після відчуження цехів почалася «карусель» судових процесів. Це означає, що будь-який інший претендент, якби в’язався на аукціоні у купівлю акцій заводу, насправді купив би «квиток» на війну.
Повний випуск «Чесної політики»: дивіться відео
Фонд держмайна не зміг переконати незалежних інвесторів брати участь у такій приватизації. Загалом і сталося. Приватизація заводу «Більшовик» закінчилася мінімальним збільшенням вартості об’єкту.
Через те, що територія майже у центрі Києва піде під забудову, то ринкова вартість землі оцінюється вдвічі, якщо не втричі, вищою.
За завод «боролись» 3 покупців
На торги з’явилися лише 3 потенційних покупці:
- майбутній переможець «Дженерал Комерс», який пов’язаний із групою Василя Хмельницького та Андрія Іванова;
- ТОВ «Інвест новація» Степана Черновецького – сина ексмера Києва Леоніда Черновецького, який утік до Грузії;
- фірма «ДК каскад» Віталія Хомутинніка.
Потенційними покупцями стали різні бізнесмени / Колаж 24 каналу
До того ж у пресслужбі Фонду держмайна за кілька тижнів до аукціону заявляли, що «Більшовиком» цікавляться 15 потенційних інвесторів.
Самі торги тривали лише декілька хвилин. Зробили 2 підйоми ціни. Компанії Хмельницького, Іванова та Хомутинніка зробили по одній мінімальній ставці. Компанія Черновецького виступила у ролі статиста і не зробила жодної ставки.
Двоякі відчуття від приватизації
Дуже двоякі відчуття. Це перша за 15 років велика приватизація в Україні. Держава отримала 1,5 мільярд грошей, а також погасить пів мільярда боргу. Місто отримає новий об’єкт для інвестицій і податків. Там працюватимуть люди й отримуватимуть дохід.
Можу погодитися з одним із керівників інвесткомпанії Dragon Capital Сергієм Фурсою. Ця компанія теж придивлялась до «Більшовика», але не пішла на конкурс саме через те, що частина активів уже контролював Хмельницький.
Чесна та прозора приватизація – це дуже важлива реформа. Це насамперед боротьба з корупцією. Держвласність є оплотом корупції. Те, що тягне до політики брудних хлопців на руку.
Державні підприємства мають продати. Понад 15 років великої приватизації не було. Тепер вона повернулася. Це однозначний плюс.
На аукціоні «виграла» реальність України
Тепер про погане. Перемогла українська дійсність. Справжнього конкурентного аукціону не вийшло. Чому на аукціон майже ніхто не прийшов? Чому ті, хто прийшов, не надто боролися з переможцем? Як так сталось на тлі буму ринку київської нерухомості?
Певна група людей системно працювала на те, щоб відлякувати потенційних покупців. Мовиться про суди, протести тітушок та договори оренди, які на десятиліття вперед укладали екскерівники заводу на користь певних компаній. У результаті ціла низка потенційних інвесторів відмовилася грати в цю гру.
Державна машина виявилася безсилою проти скоординованих дій групи осіб, які фактично протидіють успіху проєкту великої приватизації.
На конкурентному аукціоні з великою кількістю по-справжньому зацікавлених учасників можна було б залучити набагато більше грошей до бюджету. Десь у 2 рази більше.
Конкурентного аукціону щодо заводу не вийшло / Колаж 24 каналу
Чи могла держава і далі боротися, щоб прибрати недобросовісних орендарів, очистивши у такий спосіб актив від токсичних обтяжень? Могла.
Ця війна могла тривати нескінченно довго і з непередбачуваним результатом. Юристи олігархів виявилися набагато мотивованими, аніж представники Фонду держмайна.
Псевдоаукціони не вперше
З іншого боку, те, що відбулося, це типова схема української приватизації. Україна колись втрачала свої надра з покладами залізної руди.
Ще за часів президента Леоніда Кучми, 18 років тому, приватизація гірничо-збагачувальних комбінатів відбулася не за сценарієм публічних торгів із правом участі для всіх та найвищою ціною продажу.
Що відбулось із приватизацією залізної руди?
Держава обмежила коло учасників приватизації лише тими, хто вже мав міноритарні пакети акцій. Для цього навіть ухвалили спеціальний закон. Серед цих осіб було обмежене коло олігархів. У підсумку, залізна руда потрапила в їхні руки та стала ключовою товарною позицією для продажу на світовому ринку.
Руда не тільки зробила їх мільярдерами, але і спричинила поступовий продаж інших металургійних комбінатів, власники яких не мали доступу до залізорудних активів та відчували постійний дефіцит сировини.
Незаконне заволодіння державними активами не лише створило олігархічні клани, а й позбавило громадян справедливої компенсації за втрачені активи.
Історія з «Більшовиком» не переможна
Приватизація «Більшовика» навіть у такій формі краща, аніж кричущий приклад розкрадання землі в Одесі. Тоді це вчинила злочинна організація, яку викрили в жовтні 2021 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Мовиться про нову справу мера Одеси Геннадія Труханова, де він був лише «щупальцями» спрута, але не керівником злочинної організації, яка нараховує 10 осіб. Як встановило НАБУ і САП, ця роль належить місцевому олігарху Володимиру Галантерніку.
Це точно не той приклад, де треба вішати на груди ордени та хизуватися перемогою, як намагаються робити у Фонді держмайна.
Це має бути уроком, який треба вивчити на майбутнє. Попереду ще декілька гучних приватизаційних кейсів.
