Основной закон стал заложником политической целесообразности

Украина сравнительно недавно встала на путь демократических реформ. Процесс изменений законодательства показал множество заложенных в Конституции недостатков. Многие демократические страны в свое время сталкивались с подобными проблемами. Однако в Украине за 25 лет так и не произошло полноценной конституционной реформы. Далее читайте на украинском.

Наша Конституція змінювалася 8 разів — у 2004, 2010, 2011, 2013, 2014, 2016, 2019 (двічі) роках. Здебільшого ці зміни були спрямовані на усунення існуючих недоліків, але вони часто породжували нові. А у 2010 році Конституційний Суд нелегітимно повернув у дію попередню редакцію Основного Закону, що було виправлено у 2014 році під час Революції Гідності.

Зараз Україна — змішана (парламентсько-президентська) республіка. Але нечіткі та подекуди суперечливі положення Конституції спричиняють конфлікти між різними владними інституціями, які найбільш яскраво проявляються в трикутнику «Президент – Уряд – Парламент».

«Природний» конфлікт між Президентом і Прем’єр-міністром

Конституція фактично закладає конфлікт між Президентом і Урядом, апогеєм чого було відкрите протистояння Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко у 2008–2009 роках. Хоча Президент формально не належить до жодної з гілок влади, але де-факто тяжіє до виконавчої. Основний Закон доволі розмито встановлює статус Президента як глави держави та гаранта суверенітету, територіальної цілісності та додержання Конституції. Але як саме він має це гарантувати — незрозуміло.

Стаття 106 Конституції закладає конфлікт Президента одночасно з Прем’єр-міністром і Міністром закордонних справ, оскільки Президент «… здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави» та «приймає рішення про визнання іноземних держав».

Повноваження Кабміну частково перебирають Офіс Президента та Рада національної безпеки й оборони. Їхні статус і повноваження не прописані в Конституції. На практиці це перетворює канцелярію Президента на ще один орган вироблення політики разом із Кабміном, а РНБО — на «тіньовий уряд». Так, РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Але ця сфера ніколи не була чітко визначена, тому РНБО може підміняти собою Кабмін, ухвалюючи рішення з фактично будь-яких питань.

Та й загалом Конституція визначає повноваження Кабміну нелогічно, несистемно та непослідовно. До прикладу, на Уряд покладається проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Проте діяльність Кабміну є значно ширшою за ці сфери політики. На жаль, Конституція не акцентує на основному завданні КМУ — формуванні політики розвитку держави в усіх сферах.

Суперечки між Парламентом і Президентом

Конституційна реформа 2004 року встановила в Україні парламентсько-президентську республіку з більшою політичною вагою Верховної Ради. Але деякі положення Конституції дають змогу Президенту втручатися в законодавчий процес для досягнення власних політичних цілей. Наприклад, чомусь саме він, а не Прем’єр, може визначати власні законопроєкти як невідкладні — їх Верховна Рада зобов’язана розглянути позачергово.

Також Президент має право вносити законопроєкти й щодо змін до Конституції. Вага правок Президента дорівнює не менш як третині чи двом третинам депутатів Верховної Ради (150 чи 300 нардепів відповідно). Але при цьому для подолання вето Президента, тобто повторного розгляду законопроєкту у Верховній Раді, необхідні голоси не менше двох третин народних обранців.

Конституція недостатньо регулює порядок і межі застосування Президентом цього права вето. Тому на практиці неодноразово текст закону під час повторного розгляду Парламенту суттєво відрізнявся від його початкової редакції.

Чому реформувати Конституцію — це не просто

Президенти часто зловживають своїм правом вносити до Парламенту законопроєкти щодо змін до Конституції. Усі правки до Основного Закону за останні роки були ініційовані саме Главою держави. Ба більше, президенти неодноразово створювали центрирозроблення конституційної реформи поза стінами Парламенту, як-от Комісію з питань правової реформи Володимира Зеленського (з 2019 року) чи Конституційну комісію Петра Порошенка (2015 — 2019 роки).

Весь процес реформування стає закритим від суспільства. Конституційні зміни готуються без публічних обговорень, тому депутати та громадськість дізнаються про їхній зміст уже після офіційного внесення до Верховної Ради. З 2014 року так були підготовлені 11 законопроєктів щодо змін до Конституції. Більшість із них мали суттєві юридичні вади чиспричиняли значний суспільний резонанс, через що їх відкликали, або ж Верховна Рада відкладала їхній розгляд на невизначений час.

За 25 років у Конституції накопичилося безліч недоліків щодо діяльності органів виконавчої влади, Конституційного Суду, регулювання системи правосуддя тощо. Громадські експерти підготували Зелену книгу конституційної реформи, де детально описали проблеми української Конституції, з якими можуть ознайомитися всі охочі.

Українці заплатять мільйони через зрив конкурсу САП – дивіться відео