Россия заложила еще одну бомбу замедленного действия под свою неоимперскую внешнюю политику / kremlin.ru

Сразу после того, как войска ОДКБ получили разрешение «добро» на скорейшее подавление протестов в Казахстане, российские публичные фигуры начали лелеять свои имперские мечты. Но, даже если воплощение этих мечтаний начнется, они очень дорого обойдутся Москве. Далее читайте на украинском.

Новий приступ геополітичної некрофілії

Щойно перший солдат об’єднаних військових сил ОДКБ ступив на казахську землю, як у Росії зажадали провести у державі охопленій протестами свій аншлюс.

Спершу вимоги взялася висувати одна з найгучніших російських пропагандисток Маргарита Сімоньян.

Вона захотіла змусити Токаєва – Назарбаєва, у винагороду за допомогу в утримані тими влади, визнати Крим російським, а також урівняти російську мову у правах з казахською. Мовляв, ми вам допоможемо вирівняти ситуацію в країні, ви у відповідь зробіть на нашу адресу реверанс, якого нам так давно хочеться хоча б від наших країн-сателітів.

Додатковою причиною для появи так званих «Пунктів Сімоньян» цілком могла бути оприлюднена дещо раніше вимога протестувальників засудити російську агресію проти України. Зокрема, казахстанські мітингарі запропонували на офіційному рівні заявити про визнання Криму окупованою територією нашої держави.

І, якщо ці умови пропагандистки, чисто теоретично, обговорити у високих кабінетах Токаєв і Назарбаєв можуть в якості подяки Путіну за порятунок ситуації, то ініціативу її однодумця з президентської партії РФ – навряд.

Мова про ідею провести у Казахстані референдум для подальшого приєднання того до Росії. Автором цієї неоімперської авантюри виступив депутат Держдуми від Дагестану Султан Хамзаєв.

Він пропонує, по суті, зробити з охопленою протестами країною щось схоже на «кримський референдум». Хамзаєв аргументує таку свою позицію тим, що начебто, Середня Азія «російська земля». Зайвим свідченням цього політик вважає той факт, що Касим-Жомарт Токаєв звертався до ОДКБ по допомогу використовуючи при цьому російську, щоб донести своє прохання.

Такі висловлювання члена путінської сили у російському парламенті можна потрактувати, як озвучення утопічного бажання самого господаря Кремля захованого глибоко у імперській підсвідомості Путіна.

Звичайно ж, він би дуже хотів, щоб все склалося саме так. Однак, навіть, за ідеальних умов, проти російських загарбницьких планів від самого початку виступає більшість казахського населення.

Ніщо не зупинить ідею, час якої настав

Останніми роками, ще за безпосереднього правління Назарбаєва, у Казахстані була започаткована політика повзучої дерусифікації. З останнього, що робилося в цьому напрямі, можемо пригадати нещодавнє рішення тамтешніх урядовців про витіснення російської мови з освітнього простору країни.

Крім того, перед своїм відходом з поста президента «єлбаси» Назарбаєв намагався диверсифікувати російський економічний вплив на власну країну, зміцнюючи зв’язки з Китаєм у цій сфері.

Усе це просто не могло безболісно бути сприйнятим Москвою.

І от, росіянам випадає можливість зробивши послугу Токаєву та допомігши придушити протести, висувати вимоги відмовитися від рішень кількарічної давності.

Але не все так просто, як Кремлю здається на перший погляд. З останкінської телевежі можуть скільки завгодно розповідати, що протестують не справжні громадяни своєї держави, а лише всілякі там маргінали, але жорстока, для Росії, правда є діаметрально протилежною.

Цілком очевидно, що казахи давно тяжіли до націоналізму, який для них у першу чергу, означає вихід із зони впливу РФ та перетворення Казахстану у самодостатню національну державу.

Саме тому казахи, подекуди навіть особисто, брали участь у цій політиці поступової дерусифікації. Зокрема на гуманітарному фронті. Доказом цієї боротьби за свою автентичність донедавна були так звані «мовні патрулі» у великих містах країни.

А тепер, коли казахське суспільство відчуло, що вулична демократія може спрацювати набагато ефективніше, якщо її виявляти у формі масового протесту, прагнення якнайшвидше вийти з-під впливу своїх російських сусідів у нього тільки зростатиме з кожним днем. Навіть, якщо Токаєву спільно з Путіним вдасться розчавити протестний рух на цьому етапі.

Як аргумент на користь незворотності набуття казахами власної самосвідомості, можемо використати два неспростовних факти. По-перше, якби учасники «газових протестів», що тепер вже переросли у повноцінну революцію, злякалися втручання військових, то давно вже б розбіглися по домівках. Натомість, можемо бачити, що події тривають вже сьомий день поспіль. При чому, не надто видно бажання людей підкоритися.

По-друге, все відбувається якраз навпаки. Замість закликів до своїх співвітчизників розійтися, зберігши собі життя та здоров’я, окремі громадяни закликають не здаватися і прибувати до Алмати, де, за їхніми словами, зараз вирішується доля країни.

Боротьба триває

Цими днями у мережі розповсюдили відео, на якому невідомий казах зі своєї квартири на камеру говорить про необхідність чинити опір росіянам, які, на його думку, втрутилися куди їм не слід було. Тобто, бачимо, що навіть за відсутності стабільних комунікацій, які влада віднедавна всіляко обмежує, як то інтернет чи мобільний зв’язок, населення знаходить спосіб спілкування між собою. Це означає, що протестувальники ще тривалий час триматимуть своїх кривдників у тонусі.

Далеко не факт, що після зачистки більшої частини учасників, боротьба не перейде у підпілля і нагадуватиме, щось на зразок партизанської війни на два фронти: проти авторитарного режиму та проти російського окупанта, який цей таки режим підтримує на плаву.

Тож, увійшовши до Казахстану Росія заклала ще одну бомбу сповільненої дії у власну неоімперську зовнішню політику. Бо, те, що зараз відбувається в Алмати, раніше чи пізніше може відбутися і в столицях інших проросійських країн Центральної Азії. Приміром, в Таджикистані чи Узбекистані. Адже, пам’ятаючи слова Хамзаєва про російську приналежність держав у цьому регіоні, люди там одного дня зрозуміють, що і на них може чекати така ж доля яка зараз підстерігає небайдужих казахів, якщо вони з цим фатумом не будуть достатньо рішуче боротися.

Путін же зовсім нещодавно зобов’язався всіляко захищати і справжніх таджиків з узбеками, які у зручний для нього час перетворяться на зовнішніх агресорів. Наприклад, на терористів ІДІЛ з сусіднього Афганістану, що прийдуть розхитувати ситуацію.

Росія почала окупацію Казахстану – дивіться відео