Донбасс очень далек от мира

Накануне переговоров Байдена с Путиным подверглись чувствительным ударам обе международные переговорные платформы по российской агрессии в Украине. Далее читайте на украинском.

Кремль обнулив «Нормандію» публікацією внутрішнього листування із главами МЗС Німеччини і Франції. А натомість обговорення у ТКГ плану дій з Мінських угод там блокують упродовж року.

Такий спротив змусив Дмитра Кулебу публічно визнати, що обидва формати – у комі. Втім, міністр наголосив на готовності України підтримувати їхню життєздатність. Оскільки РФ, на його думку, прагне ліквідувати офіційні майданчики, аби розв’язати собі руки і започаткувати радикальніші сценарії. Мета Путіна – прямі домовленості зі США щодо поділу сфер впливу, насамперед стосовно України. Про це, вочевидь, йшлося під час крайніх телефонних перемовин лідерів США та РФ.

Мінськ важливий

Зауважимо, що попри загальний скепсис щодо Мінських угод, збереження цього інструменту – в інтересах України. Втративши його, ризикуємо згубити власну міжнародну суб’єктність. Ставши ще вразливішими до підступів ворога.

Для нас важливо – підтримувати чинні формати до появи більш прогресивних. Звісно – не тих, які запропонує Москва чи її п’яті колони на Заході. Тож мусимо акцептувати вразливі місця, на які тисне Кремль. Ключовим об’єктом уваги російських спецслужб є місія ОБСЄ на тимчасово окупованих територіях. Це – головне моніторингове джерело, що формує ставлення міжнародних партнерів до подій на Донбасі. Попри певну заангажованість, воно документує присутність Кремля на українській землі.

Росіяни системно перешкоджають наземним патрулям ОБСЄ і контрольним польотам БПЛА. З березня 2021-го РФ активізувала заходи радіоелектронної боротьби для нейтралізації цього ключового інструменту Місії. Його використання надає світу найбільший за обсягом і якістю масив інформації про російську присутність в Україні.

Збереження Місії – наша принципова умова, з огляду на закриття контрольних пунктів ОБСЄ на кордоні з РФ.

В умовах нестачі міжнародного моніторингу Путін здійснює там ротацію найманців, постачання в Україну озброєнь і військової техніки, вивезення вкрадених у нас ресурсів і засобів виробництва.

В умовах зростання військової загрози з боку Москви Україні важливо, аби учасники Місії лишалися незалежними спостерігачами, а не заручниками Путіна. Таке позиціонування, звісно, наражає Місію на загострення з росіянами, але водночас – створює механізми, сприятливі для українських інтересів. Мусимо на усіх майданчиках вимагати від РФ відновлення доступу СММ ОБСЄ на окупованих територіях. Це передбачено її мандатом і зобов’язаннями сторін у ТКГ, закріпленими у висновках «Нормандії-2019».

Росія – сторона конфлікту

Вразливим місцем Мінських угод є статус РФ у війні на Донбасі. Москва маніпулює, трактуючи себе нейтральною стороною. Наше завдання – позиціонувати її однозначним суб’єктом конфлікту. У грудні 2020-го резолюція ПАРЄ прямо називає РФ стороною Мінських домовленостей і учасником військового конфлікту на сході України, що підтримує незаконні збройні формування.

Маємо викривати облуду росіян про їхню «непричетність» до війни. Так само, як і – про необхідність дотримуватися вимог Женевської конвенції щодо так званих «представників ОРДЛО». Ті є для України комбатантами і терористами, без імунітету будь-яких міжнародних конвенцій.

Путін прагне збити Місію і розжарити в Україні тліюче протистояння на кшталт Придністров’я, Абхазії чи Південної Осетії. За його розрахунками, із часом це позбавить нас міжнародної суб’єктності, а разом із нею – перспектив членства у НАТО. Нахабна паспортизація в ОРДЛО є усвідомленим кроком у цьому напрямку. Путін створює «законний привід» втручатися у внутрішні справи України для «захисту» громадян РФ. Відтак міжнародна дискредитація таких дій – важливий елемент політики України з протидії агресору.

Підводні камені

Безумовно, Мінські угоди містять деякі невигідні для України пункти. Насамперед щодо етапності у процесах виведення російських військ і організації виборів на окупованих територіях. Ми не можемо поступатися там, де вбачаємо критичні для себе ризики. Наша стратегічна лінія полягає у тому, що у вересні 2014-го і в лютому 2015-го документи укладали в умовах військового тиску РФ. Натомість Віденська конвенція про право міжнародних договорів визначає неприйнятним примус держави шляхом погрози силою.

Україна має право на уточнення позицій, що порушують загальну логіку розв’язання донбаського вузла.

В умовах кремлівської гри на підвищення ставок маємо уникнути легалізації «повзучої анексії» окупованих територій через псевдовибори чи примусову паспортизацію. Мусимо ігнорувати «новоявлених громадян» РФ у всіх переговорних форматах. Наголошуючи, що їхня присутність у процесах ТКГ є відверто деструктивною і незаконною.

На нашому боці – міжнародна громадська думка. У жовтні 2021-го Постійна рада ОБСЄ у Відні засудила запровадження російських законів і норм на окупованих територіях. Там зауважили, що рішення Росії залучати жителів непідконтрольних України територій до виборів у Держдуму «суперечить духу та цілям Мінських домовленостей». Натомість видачу російських паспортів на тимчасово окупованих територіях в ОБСЄ назвали «черговим наступом на суверенітет України з боку Росії».

Москва усвідомлює, що Мінський формат її інтересам суперечить більше, аніж ускладнює геополітичні позиції України. Оскільки це – легальний інструмент міжнародної політики, який стримує гібридні підступи РФ. Путін прагне вислизнути з тенет «Мінська», дискредитуючи його і провокуючи Україну на активні дії на Донбасі. Цим пояснюються брутальні заяви путінської верхівки і її білоруського «альфонса» – Лукашенка.

Змагання позицій у США

Їм потрібен привід для остаточної руйнації Мінського формату. Аби вийти на двосторонню комунікацію з Байденом, без участі ЄС та України. Цей оптимальний для Путіна сценарій – критичний для України. Адже у США є сили, які на високому рівні підіграють планам Москви. Формуючи думку місцевих еліт щодо необхідності домовлятися з Путіним без України.

Впливова американська Politico, аналізуючи погляди Москви і Вашингтону щодо ситуації в Україні, зауважує, що «огидний компроміс може стати кращою надією для всіх». Автор статті Семюел Шарп наголошує, що Вашингтон мусить натиснути на Київ, аби той вдовольнив запити Москви.

«США не може собі дозволити воювати за Україну. Отже, щоб уникнути ескалації у Європі, потрібно змусити київську владу поступитися Кремлю, змінити унітарний устрій України на конфедеративний, де території Донбасу матимуть судову і правоохоронну систему, і делегуватимуть до українського парламенту своїх представників», – ідеться у статті.

Шарп підштовхує читача до думки, що «злив» України хоч і є безчестям, але це – зручний вихід для Білого Дому. Оскільки, якщо Путін «отримає те, що хоче, без війни, то ймовірно, її не буде». На думку американського політолога, прийняття Києвом хоча б частини спільного сценарію Москви і Вашингтону, дозволить усім, крім України, отримати жаданий win-win.

«Байден доповість виборцям і конгресменам, що закрив конфлікт на порозі Європи. Франція та Німеччина повернуться до масштабних бізнесових проєктів з Кремлем. Путін отримає фактично конфедеративний поділ України з необмеженим контролем над одним із суб’єктів, який забезпечить йому блокуючий пакет акцій у будь-яких питаннях зовнішньої, а згодом – і внутрішньої політики України. Таке «win-win рішення» може бути запропоноване Байдену на зустрічі з Путіним у січні 2022 року», – ідеться у публікації.

На думку американських оглядачів, подібні думки, що фактично переповідають суть кремлівських наративів, мають достатньо широку аудиторію в США. Їх подають як єдиний сценарій уникнення великої війни. Натомість американське суспільство, принижене поразкою в Афганістані, готове вдаватися до таких сурогатних «компромісів».

Але Україна не тільки – не Росія, але і не Афганістан. Тому те, яку вагу матимуть ці відверто антиукраїнські погляди у Вашингтоні, Берліні та Парижі, значною мірою залежить від дипломатичної активності і змістовності Києва. Вони можуть стати як геополітичним мейнстрімом, так і фоновим шумом російських п’ятих колон у світі.

Про що говорили Байден і Путін: дивіться відео