Пекинские утки от ТАСС: о чем говорит российская провокация в Китае

Китай должен четко осознать, что Крым – это Украина

Пропаганда страны-агрессора с восторгом рассказывает о проведении в Российском культурном центре в Пекине «фотовыставки» под названием «Крым — Китай: давайте знакомиться». Какие задачи выполняет эта провокация? Далее читайте на украинском.

Крім чергових обіцянок про «проривні взаємовідносини» окупантами спеціально вказується про наявність побратимських зв’язків між Ялтою та містом Сан’я, і відповідно Саками та містом Цюнхай.

Червоні лінії

Одразу зазначу що політика комуністичного Китаю дійсно не обтяжує себе певними «червоними лініями», адже, як свідчать останні сто років історії, для «червоних» жодних таких ліній ніколи ні існувало, та не існуватиме за визначенням.

Тому єдиним варіантом відповіді на сталі провокативні дії мало б бути проведення на материковій Україні виставок, форумів, презентацій діячів культури, науки та бізнесу від демократичної Республіки Китай.

Загалом вкрай дивно, що жодна патріотична чи просто демократична українська сила, мовчазно спостерігаючи за сплетінням двох імперських диктатур у «кримському питанні» ще не додумалася хоча б просто поїхати до Тайбею поїсти рисових пирогів з крабами.

Кажуть, до речі, що дуже смачні.

Московське підлабузництво

Але я про інше. Хоча повага комуністів до міжнародного права є загальновідомим оксюмороном, реальна «кримська політика» офіційного Пекіну все ж не носить характер нарочитої дурнуватості хуторянських диктаторів чи холуйського підлабузництва московських маріонеток.

Хоча й прихованої підлості там, звісно, вистачає.

А тому нагадаю, що договір про співпрацю між Ялтою та Сан’єю насправді був укладений ще у 2004 році, а угоду між Саками та Цюнхаєм було схвалене ще у 2012 році.

Це були два цілком прагматичні рішення Пекіну, адже Сан’я є головним курортним місцем підконтрольного комуністам материкового Китаю і якась взаємодія з «південною столицею України» – Ялтою – вбачалася логічною. Ну, а у Сакському районі до окупації планувалися «масштабні китайські інвестиції», із будівництвом глибоководного порту, як такого собі «порталу китайських товарів» в українську економіку.

Хвалитися нема чим

Звісно, сьогодні такий туристичний центр як Сан’я небагато зможе позичити у затопленій селями Ялти, що сповзає у море під пресом хаотичних новобудов.

Ну, а ідея розвитку підсанкційної портової інфраструктури Криму серйозно вже не озвучується й самими окупантами.

До речі, примітно, що на нинішній «фотовиставці» росіяни розсудливо пропонують китайцям знайомитися виключно із природними пейзажами Криму. Бо будь-які фотографії «мільярдних інфраструктурних проєктів розвитку півострову», про які агресор так багато розповідає кримчанам, носитимуть в очах китайських партнерів у кращому випадку комічні риси через їх «гігантські розміри» та «проривні технічні якості», властиві хіба що райцентрам Піднебесної.

Китайське питання

Але загалом варто визнати, що «китайська політика» наразі стає для нас ключовою, зокрема й у кримському питанні. Очевидно, що агентами впливу маоїстів зараз просякнуті усілякі, іноді вкрай неочікувані, на перший погляд, вітчизняні структури.

І якщо хтось вважає це «меншим злом» порівняно із російськими спецслужбами, то ця помилка може багато коштувати у майбутньому.

Бо далі ці качки по-пекінські будуть ще гарячішими.