Война и русский мир: зачем Путин полез на Донбасс и чего ждать дальше / Из архива 24 канала
Недавно Украинский институт будущего опубликовал прогноз на 2022 год с вероятными сценариями развития ситуации внутри Украины, включая войну на Донбассе. Далее читайте на украинском.
Але чи існує сценарій, який лякає самого господаря Кремля» />»Представим себе, что Украина станет членом НАТО. Подлетное время от Харькова, скажем, или, не знаю, Днепропетровска до центральной части России, до Москвы, уменьшится до 7 – 10 минут. Это для нас красная линия или нет?» – сказав Путін в інтерв’ю телеканалу «Росія – 1».
Крим, Донбас, а раніше – Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, всі ці зруйновані землі й долі, десятки тисяч загиблих та другий акт «Карибської кризи» (Карибська криза 1962 року – загострення між СРСР і США через таємне розміщення радянських ракет на Кубі, що ледь не призвело до ядерної війни – ред.) – все це вкладається у російській свідомості у «время подлета» – 7 – 10 минут».
Путін заговорив про «червоні лінії» через Україну і НАТО / Фото з архіву 24 каналу
При цьому в самій Росії мало хто задається питанням: а навіщо країнам НАТО, які уособлюють собою технології, мистецтво, науку, прогрес, цивілізацію, бити по Москві ядерною ракетою з Харкова? Щоби що?
Вочевидь, про «життєвий простір для німців» тепер вже не йдеться. Але 70% росіян, за останніми соціологічними опитуваннями, не виключають війну з Україною – і нічого дивного у цих цифрах нема.
Вмирати за 10 хвилин
Колись давно у мене на парті лежав радянський підручник історії. Він був кінця 80-х років і в ньому пояснювалось, як так вийшло, що з інтервалом у 20 років людство розв’язало дві Світові війни. Щодо Другої світової на тих сторінках все скидали на німців і їх «життєвий простір»: потужна ідеологія Третього рейху потребувала жертв. А от щодо Першої світової вказувалось багато причин, зокрема – у марксистському дусі – «перерозподіл світових ринків збуту».
Пам’ятаю, як ще дитиною після цього речення мені на думку спала сцена з роману Ремарка «На Західному фронті без змін». Отже, той хлопець, який помер непомітно для світу наприкінці війни – воював, бачив газові атаки, сотні понівечених трупів і зрештою втратив життя через «перерозподіл»?!
Чи справді він так сприймав ту війну? Питання не риторичне. Навпаки: можливо, саме у ньому – запобіжник від Третьої світової, яка потроху, ледь-ледь, набирає обертів на нашій землі.
Чи розуміють десятки тисяч російських солдатів, яких Кремль зараз стягує до українських кордонів, що їм доведеться вмирати через ефемерні 10 хвилин? Навряд. Як навряд розуміє й українська влада, вже вісім років намагаючись домовитись з Москвою у «Мінську», що ці 10 хвилин не виникли у 2014-му: ця «ракета із Харкова» летить ще з часів «Москва – третій Рим».
Очима Москви
Глибинне протиріччя між Заходом та Росією, яке зараз уособлює у собі Володимир Путін своєю політикою, має давнє метафізичне коріння, яке з часом лише змінює зовнішню політичну оболонку. Але його суть, як і раніше, не підлягає жодним «нормандським обговоренням».
Ще з часів Середньовіччя Росія мислить себе спадкоємицею та охоронницею так званої «особливої форми духовності», яка, нібито була втрачена католицьким Заходом, а згодом – і Константинополем.
У часи більшовиків ця концепція набула світського значення, але залишилась при цьому релігійною (метафізичною) за своєю суттю. Зо цією концепцією, колективний Захід завжди «загниває» (читай – є єретичним), але не через релігійне Filioque, а через капіталізм. Тоді як Союз (читай – Росія) йшов до Царства Божого, але вже на землі – комунізму.
Із втратою і цієї – комуністичної ідеології, в самій Росії нічого не змінилося: «третій Рим» став «русским міром», й надалі тримаючи траєкторію ракетного удару в бік Заходу, адже Росії – як і століття тому – нема чого запропонувати світові, окрім ракет.
Саме тому принципові розбіжності, які колективний Захід намагається зрівняти економічними санкціями, й надалі будуть лише поглиблюватися. Саме тому – сценарії найближчого майбутнього песимістичні, а будь-які перемовини з Росією й надалі будуть стосуватися лише «модальностей»: обміну полоненими чи відкриття блокпостів.
Росія не змінюється століттями. Не варто обманювати себе, що вона зміниться й у найближчі роки.
Крим – не Росія, розвінчуємо російські міфи: дивіться відео
