С какой целью Россия шантажирует мир темой НАТО

Все из-за денег / МО РФ

Последние дни насыщают лексикон международников все новыми терминами и аллегориями из Москвы, среди которых чемпионом пока стоит признать выражение российского министра Лаврова о якобы «осиротевших» европейских территориях после распада СССР. Далее читайте на украинском.

Ширма у Женеві

Така феєрія фантазії російських переговірників змушує експертів та медіа посилено гадати – що ж власне відбувається за «зачиненими дверима» всіляких дебатів з росіянами, чи лунають там такі саме епітети та узагалі – що там може бути предметом багатогодинних розмов.

Адже усі публічно заявлені РФ вимоги є не виконуваними, позиції сторін у оприлюдненій ними частині – протилежними, а самі переговори ведуться на суто технічному рівні ключових виконавців. Як я же писав, якщо б не безпрецедентний піар «доленосних женевських самітів» про ці події знало б та ними переймалося лише дуже вузьке коло осіб.

Для розуміння справжніх цілей та предмету розмови росіян варто визначити – що їм, власне, може бути потрібним від США та країн НАТО.

Звісно, ніякі «договори про не розширення НАТО» й тому подібні ритуали Москві насправді не цікаві, адже, по-перше, вона такому ніколи не повірить та, по-друге, сама не може у відповідь гарантувати нічого, бо рівень довіри до будь-якого зобов’язання РФ наразі є майже нульовим.

Так саме Москва не має метою ані «видурювати» якісь гарантії від США щодо України, ані отримувати на переговорах черговий фейковий casus belli. Бо, попре власну пропаганду і МЗС, і Міноборони РФ добре знають справжній, доволі обмежений, рівень впливу американських структур на політику у Києві. Також агресор ще не дозрів вести переговори щодо деокупації Криму чи Донбасу, а будь-яке інше обговорення цих питань у Женеві є заздалегідь безпредметним. Ну, а провокації росіяни вміють робити без будь-яких переговорів.

Отже, ані нерозширення НАТО, ані «зрада зрадна» про нас, грішних, не є предметом реальних розмов за зачиненими дверима. Їх предмет дозволяє визначити просте питання – де та у кого тут пробліскує вигода.

Тримати стрій

Проведу просте порівняння. Росія будує купу трубопроводів у треті країни, при чому більшість цих проєктів має дещо сумнівну прибутковість. Цікавість цих проєктів для Кремля вимірюється не стільки їх економічною окупністю, скільки корупційним потенціалом.

З одного боку російські державні корпорації «ефективно освоюють» мільярди на будівництві, а вже збудовані структури дозволяють зайнятися політичною та безпековою корупцією із іноземними подільниками у бізнесових схемах. Коли прикладом одна потужна партнерська нафтопереробна корпорація багато в чому визначає політику Угорщини. Чи Болгарії.

Ці речі майже загальновідомі. Тут Росія поки «тримає стрій» та єдиний шанс вичавити «газированого троянського ведмедя» з європейських палісадів полягає у енергетичній революції. Це реально, але це десятиріччя. Росію це не турбує, бо на такі строки там не планують.

Зброярство в тренді

Але є другий за значущістю для росіян ринок, де так саме вкрай сумнівна економічна доцільність щиро компенсується подвійною багатомільярдною корупцією – удома та «в гостях». Це ринок зброї. І тут як раз Росія вже має жорстоке фіаско – максимальне скорочення зарубіжних контрагентів, особливо у державах які становлять для РФ цікавість.

Тобто нафту до Будапешту чи Бургасу Москва ще здатна продати, а ось системи ПВО чи бронетранспортери – вже ні. Заважає НАТО, а саме – його стандарти озброєнь. При цьому, на відміну від енергоринку тут як раз ринкові обіги стрімко зростають, часто – як раз через поведінку самої Росії.

Прикладом річні військові витрати країн Центральної Європи, тих самих «сиріт» за словами пана Лаврова, з 2011 до 2020 року виросли на 74 % та становлять 33,6 мільярда доларів. Для порівняння – річний військовий бюджет РФ за той самий час виріс на чверть, до 61,4 мільярда доларів.

Очевидно, що «сироти» дуже не хочуть воскресіння дурнуватого «батька» та масово заготовлюють осинові коли та срібні кулі.

Прикладом з 2014 року, коли для будь-якого європейського уряду у безпековому вимірі все стало зрозуміло, річні військові витрати Польщі зросли на 41% (до 12 мільярдів), Хорватії – на 70% (до 1,5 мільярда), Угорщини на 125 % (до 2,3 мільярда), Словаччини на 105% (до 1,7 мільярда), Румунії на 90% (до 4,4 мільярда), Чехії – на 75 % (до 3 мільярдів). Рекордсменами у відносному зростанні стали Латвія (на 180% до 690 мільйонів) та Литва (на 180% до 1 мільярда).

Очевидно, що ці гроші серед іншого спрямовуються на закупівлю техніки та технологій, й тут Росія, як не парадоксально, хоче свій ласий шмат пирога. Комусь у Москві муляють очі обсяги контрактів США із Румунією (93 мільйони лише у 2021 році), Литвою (127 мільйонів у 2021 році) Польщею (79 мільйонів на рік) тощо. Те що таке прагнення Москви нагадує вбивцю батьків, який на суді просив врахувати пом’якшуючою обставиною факт його сирітства, росіян геть не турбує.

Життя як кино

На що РФ здатна у країнах Центральної Європи для спроб просування свого літаючого та стріляючого мотлоху – добре довело розслідування Association of Reintegration of Crimea про «важку долю» нинішнього президента Болгарії, колишнього льотчика на радянських винищувачах та його «вдало» загиблого бойового командира. Там шикарно все, зокрема й власне винищувачі над згаданим вище нафтокомбінатом.

Звісно, все це можна було б назвати суто проєктом сценарію сіквелу безсмертного «Збройового барону», прикладом вже не в Одесі а в Бургасі, якщо б не одне кадрове питаннячко. І я не про наукового керівника кандидатської болгарського президента, через якого вийшов «прокол» його ймовірно цікавого минулого в Киргизстані (це був спойлер).

Я про особу, що наразі полетіла по Європах «вирішувати питання» за НАТО. Це заступник російського міністра оборони Олександр Фомін , який відповідає у російському війську саме за міжнародне військове співробітництво та до 2017 року очолював відповідну федеральну службу.

Отже, ця донедавна «цивільна» людина у РФ відповідає за два питання – легальне чи «сіре» отримання за кордоном військових технологій і продукції та постачання російських озброєнь на експорт. Ані планування чи реалізації агресії проти України, що триває, ані питання ядерної тріади РФ, це, як то кажуть, «не його вахта».

Але саме він наразі надісланий Кремлем торгувати страхом шляхом його конвертації у поділ збройного ринку Європи.

Втім, щось мені підказує про фіаско збройових барончиків, а тому, мабуть, знімальна група сіквелу до Бургасу все ж найближчими роками не поїде…

США та Росії не вдалось домовитись на переговорах у Женеві – дивіться відео