У провадженні слідчого відділу СУ ГУ НП України в Рівненській області перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження № 42018180000000123 від 06.07.2018 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст.368 КК України.
01.03.2019 року, у злісне порушення ст. 55, 56, 214, 303, 304 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року, статті 57 Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий відділу СУ ГУ НП України в Рівненській області Cамолюк Галина Валеріївна надіслала особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови про відмову у визнанні Потерпілим та копія Постанови від 28.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 42018180000000123 від 06.07.2018 року (яких вона винесла з інтервалом у 20 хвилин).
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», у листах з оголошеною цінністю (цінних листах) пересилаються — цінні папери, документи (дипломи, паспорти, посвідчення водія, свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження, трудові книжки, військові квитки тощо), облігації державних позик, лотерейні білети, грамоти, фотокартки, художні картки, рукописи, пенсійні та судові справи, ділові папери, звіти, заяви, клопотання, вимоги, скарги, претензії, акти, договори і.т.д., тобто документи що становлять цінність для відправника або одержувача. Простий же лист є звичайним поштовим відправленням, що приймається працівниками пошти для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення та без видачі відправникові розрахункового документа про прийняття такого листа і доставляється адресатові (одержувачу) без відповідної розписки. Таке поштове відправлення не підлягає належному контролю і відповідно, поштова служба за не доставку такого відправлення, або ж за несвоєчасну доставку кореспонденції — жодної відповідальності не несе.
З цього витікає наступне: порушуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», відправник простого листа брав на себе всі ризики, що пов’язані з не доставкою адресату його кореспонденції, або ж з більш пізніми термінами доставки, необхідними заявнику для реалізації своїх процесуальних прав – для оскарження дій слідчого в суді. Крім цього, відправляючи просту кореспонденцію відправник простого листа мусить усвідомлювати те, що терміни доставки адресату його кореспонденції не можуть бути доказаними у випадках оскаржень в суді.
Вважаючи Постанову від 28.02.2019 року про закриття кримінального провадження за № 42018180000000123 від 06.07.2018 року слідчого Самолюк Г.В. незаконною, передчасною та безграмотною, а відтак – підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав скаргу слідчому судді.
Слідчий Самолюк Г.В., перед тим як закрити кримінальне провадження за № 42018180000000123 від 06.07.2018 року, не вчинила наступних обов’язкових слідчих та розшукових дій:
1) не передала кримінальну справу до місцевого підрозділу ДБР, адже дана справа зовсім не підслідна ГУ НП в Рівненській області;
2) не надала в порядку ст. 303-304 КПК України обов’язкових десяти днів для оскарження наданої Постанови про відмову у визнанні потерпілим у даному кримінальному провадженні;
3) не повідомила про початок досудового розслідування;
4) не вручила жодного витягу з ЄРДР;
5) не надала жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні;
6) жодного разу не допитала потерпілого у справі даного провадження;
7) не допитала потерпілого особу 2;
8) не допитала особистого секретаря прокурора Куліша Т.Д.;
9) не допитала внука особи 2;
10) не допитала сина потерпілого особи 2;
11) не допитала другого сина потерпілого особи 2;
12) не допитала сваідка Кузьмич В.Ф.;
13) не допитала свідка Кузьмич Б.Ф.;
14) не допитала працівників Сарненського ВП Рокитнівського ВП ГУ НП в Рівгненської області, які виїжджали на місце події та вчиняли первинні слідчі та криміналістичні дії;
15) не дослідила і не надала правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві від 01.06.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
16) не допитала фігуранта у справі провадження щодо суті порушених особою 1 у своїй заяві питань (навмисного затягування Рокитнівським відділом Сарненської місцевої прокуратури розслідування кримінального провадження №12013190190000078 від 06.02.2013 року на 7,5 років, де фігурантом проходить одна і та ж сама особа — особа 3);
17) не допитала фігуранта у справі провадження щодо суті порушених особою 1 у своїй заяві питань (покривання Рокитнівським відділом Сарненської місцевої прокуратури фактів вбивства особи 4 та викрадання особою 3 майна особи 1 і державного майна у кримінальному провадженні №12013190190000078 від 06.02.2013 року впродовж останніх 7,5 років, де навіть заявника, фігуранта і свідків події досі не було допитано, а також не виконано жодної ухвали слідчого судді щодо розгляду поданих клопотань слідчим і начальником слідчого відділу);
18) не робила запитів до відділу «Укрпошта» смт. Рокитно щодо вручення кореспонденції Рокитнівському відділенні Сарненської місцевої прокуратури з адреси заявника;
19) не провела експертизи робочого комп’ютера Рокитнівського відділення Сарненської місцевої прокуратури на предмет встановлення факту надходжень на електронну адресу прокуратури листів з електронних адрес заявника;
20) не провела жодного перехресного допиту;
21) не витребовувала матеріали кримінальної справи №12013190190000078 від 06.02.2013 року та не досліджувала їх;
22) не призначила фоноскопічної експертизи за наявними в особи 1 доказами (розмови особи 2 особою 1 та особи 1 з онуком особи 2);
23) не призначила судово-медичної експертизи особі 1;
24) не призначила судово-медичної експертизи особі 2;
25) не надала особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину: документи, звукозапис розмови тощо;
26) не надала особі 1 можливості долучити до справи провадження документів, які доказують отримання ним збитків у кримінальному провадженні.
Однак, взамін належного проведення досудового розслідування, слідчий Самолюк Г.В. вчинила низку зухвалих кримінальних правопорушень в частині:
— одночасного винесення двох постанов: про закриття кримінальної справи та про не визнання осорби 1 потерпілим;
— закриття кримінальної справи після того, як слідчому стало відомо про те, що особа 1 подав скаргу до суду про не вручення пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого та витягів з ЄРДР;
— не повідомлення особи 1 про початок досудового розслідування;
— не надання особі 1 Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у провадженні;
— не надання олсобі 1 витягів з ЄРДР;
— не передала кримінальну справу до місцевого підрозділу ДБР, адже дана справа зовсім не підслідна ГУ НП в Рівненській області;
— не надала в порядку ст. 303-304 КПК України обов’язкових десяти днів для оскарження наданої Постанови про відмову у визнанні потерпілим у даному кримінальному провадженні;
— вчинення службового підроблення, так як слідча посилається у своїй Постанові від 28.02.2019 року на ніким не перевірену інформацію;
— незаконного відсторонення особи 1 від участі у кримінальному провадженні;
— позбавлення особи 1 права на проведення судово-медичної експертизи;
— позбавлення особи 2 на проведення судово-медичної експертизи;
— не проведення фоноскопічної експертизи;
— не проведення комп’ютерної експертизи;
— не проведення досудового розслідування з метою покривання вчинених злочинів працівника прокуратури;
— не проведення допиту двох потерпілих;
— не проведення допиту свідків події;
— не проведення перехресних доптитів;
— не витребовування інформації з ДП «Укрпошта» щодо вручення Рокитнівському відділу Сарненської місцевої прокуратури кореспонденції від особи 1;
— не витребовування кримінального провадження за №12013190190000078 від 06.02.2013 року з метою надання оцінки роботи підрозділу прокуратури, яко. керує фігурант у даному провадженні;
— не надання оцінки тому, що кримінальне провадження №12013190190000078 від 06.02.2013 року фігурантом навмисно затягується до 7,5 років з метою покривання вчинених злочинів;
— не проведення допиту фігуранта у справі проваджененя щодо фактів, які особа 1 вказував у своїй заяві тощо.
28.02.2019 року слідчий Самолюк Г.В. закрила кримінальне провадження за № 42018180000000123 від 06.07.2018 року, не вчинивши жодної процесуальної дії, відсторонивши мособу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Самолюк Г.В. своєю передчасною Постановою від 28.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 42018180000000123 від 06.07.2018 року також порушила вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст. 110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо,
чого майже не має у вищезазначеній Постанові слідчого Самолюк Г.В. про закриття кримінального провадження № 42018180000000123 від 06.07.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст. 110 КПК України, у Постанові слідчого Самолюк Г.В. відсутні:
1) перелік проведених слідчих дій;
2) зазначені причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
3) зазначені причини не проведення експертизи наявних доказів;
4) правова оцінка фігурантам у справі провадження;
5) правова оцінка доказам у справі провадження;
6) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
7) підпис керівника підрозділу;
8) печатка органу досудового розслідування.
Вищенаписане є прямим доказом того, що слідчий Самолюк Г.В. порушила вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодствата архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності». Також, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
Окрім того, текст оскаржуваної постанови містить протиріччя, оскільки слідчий Самолюк Г.В. в своїй постанові обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час
кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 р. під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм
кримінального права держав-членів. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
Що стосується процесуального статусу потерпілого, то особа його набуває:
— з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, прокурора.
Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК), вручивши потерпілому пам’ятку про
його процесуальні права та обов’язки, або з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залучення до провадження як потерпілого і вручення їй пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди. Якщо фізична особа є неповнолітньою або недієздатною, то заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення може подати її законний представник. Якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення настала смерть особи, або вона перебуває в стані, який не дає змоги подати відповідну заяву, процесуального статусу потерпілого набуває близький родич або член сім’ї цієї особи. Якщо слідчий, прокурор встановить, що особі, яка подала заяву, кримінальним правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, то він своєю постановою відмовляє у визнанні такої особи потерпілим.Водночас, оскільки закон не пов’язує позбавлення статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, особу необхідно визнавати потерпілою і у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. Винесення слідчим, прокурором постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п. 1 ч. 2 ст. 56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим».
Визнання може бути здійснено лише шляхом прийняття постанови про це.
Про відмову у визнанні особи потерпілим слідчий, прокурор виносить Постанову, яка може бути оскаржена особою до слідчого судді (п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України).
Частина 2 ст. 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених
процесуальних рішень.
Згідно ст. 2 та 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обгрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального прповадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
В той же час, відповідно до вимог ст. 110 КПК України, Постанова детектива про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У свою чергу слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі (особам) ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи (осіб) у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального прповадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив:
«…Закриття кримінального провадженні є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження може бути закрито лише після всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів (ст. 2, 284 КПК України). Процесуальна можливість оскарження рішень слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження регламентована пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 303 КПК, при цьому суб’єктами оскарження відповідного рішення слідчого є заявник, потерпілий, його представник, законний представник, а прокурора — заявник, потерпілий, його представник, законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник. Підстави та порядок закриття кримінального провадження встановлені у ст. 284 КПК, яка, крім іншого, визначає випадки, коли закриття провадження уповноважений здійснювати слідчий, а коли — прокурор. Так, відповідно до ч. 4 ст. 284 КПК слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру, а прокурор — щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч. 1 ст.284 КПК».
В статті 170 КК України зазначено: «Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів — карається виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
В статті 364 КПК України (Зловживання владою або службовим становищем) зазначено: «1.Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2.Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
Статтею 365 КК України (Перевищення влади або службових повноважень) тлумачиться таке:
«1.Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями,- карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності слідчого Самолюк Г.В. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії слідчого Самолюк Г.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до правоохоронних органів і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам України. Слідчий Самолюк Г.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила службові повноваження, поширює корупцію, покриває вчинені злочини, тим самим саботуючи роботу правоохоронного органу. Саботаж і бойкотування роботи правоохоронного органу прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Слідчий Самолюк Г.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м. Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці слідчою Самолюк Г.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності слідчого Самолюк Г.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень слідчою Самолюк Г.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення слідчою Самолюк Г.В. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ СБУ і СУ ДБР стосовно вчасного внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.