У провадженні слідчого СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві триває досудове розслідування кримінального провадження за номером 42015100020000229 від 14.12.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.361, ч.1 ст.197-1, ч.1 ст.206, ч.1 ст.356, ч.1 ст.358, ч.1 ст.190 КК України щодо вчиненого кримінального правопорушення ТОВ «Адамант» та ТОВ «Адамант-Телеком». Вказане кримінальне провадження об’єднює в собі окремих 11 (одинадцять) кримінальних проваджень, одне з яких – незаконне заволодіння приватним майном особи 1 у вигляді 2 (двох) сайтів і одного домену.
У зв’язку з неналежним веденням досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року слідчим СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Вознюк О.Я. та процесуальними керівниками Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва впродовж 26 (двадцяти шести) місяців, в якому досі ще не допитані всі фігуранти у справі провадження, ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», навіть не дочекавшись рішення в цивільному провадженні 2/753/4926/16 за позовом особи 1, продали домен особи 1 ФОП Месюрі Сергію Володимировичу (21034, м.Вінниця, провулок Карла Маркса, будинок 40-а, квартира 73).
За зізнаннями ФОП Месюри Сергія Володимировича, з 18.01.2017 року він став повноправним реєстрантом домену особи 1. За поясненнями ФОП Месюри Сергія Володимировича, 18.01.2017 року домен особи 1 ним був зареєстрованим на фізичну особу, ім’я якої він відмовляється розкрити.
Впродовж 2017 року особа 1 неодноразово подавала клопотання і заяви у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року на ім’я слідчих і начальника СВ УП ГУ НП у м.Києві, а також на ім’я процесуальних керівників Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва, які ними були проігнорованими. Особа 1 неодноразово оскаржував слідчому судді Дарницького районного суду м.Києва потенційну бездіяльність слідчих і начальника СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві та процесуальних керівників Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, однак Ухвали слідчого судді досі ними не виконуються. Наслідком тривалої бездіяльності слідчих і начальника СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві та процесуальних керівників Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року стало те, що приватне підприємство особи 1 остаточно збанкрутувало, а вищевказані посадові особи і надалі продовжують отримувати хабарі від ТОВ «Адамант» та ТОВ «Адамант-Телеком» в якості винагороди за допущену бездіяльність, в той же самий час не звертаючи ніякої уваги на те, що вже проводилося у даному кримінальному провадженні службове розслідування, за наслідками якого було притягнуто до дисциплінарної відповідальності слідчого СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Вознюка О.Я. Враховуючи вищевказану бездіяльність посадових осіб Дарницького УП ГУ НП у м.Києві і Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва, особа 1 неодноразово подавав відповідні скарги слідчому судді Дарницького районного суду м.Києва, який своїми судовими рішеннями зобов’язував посадових осіб СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві і Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва внести до ЄРДР відомості додаткових заяв особи 1 щодо вчинення додаткового кримінального правопорушення керівниками ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», а також ФОП Месюрою Сергієм Володимировичем, які ними досі навмисно не виконуються з метою покривання вчиненого злочину.
Натомість, в якості надання пояснень щодо не виконання ними існуючих рішень суду, керівники Дарницького УП ГУ НП у м.Києві і Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва пояснюють це тим, що подані заяви особою 1 не підлягають внесенню до ЄРДР нібито через вже наявне кримінальне провадження та що Київська місцева прокуратура №2 м.Києва позбавлена права вести досудові розслідування, в той же самий час нехтуючи положеннями ст.214, 534, 535 КПК України та Наказу Генерального прокурора України за № 125, 139.
Більше того, начальник СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Божок С.О., начальник Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Чернишев С.В., процесуальні прокурори Київської місцевої прокуратури №3 м.Києва Піяк К.Л., Яланський М.С., Бриков О.С., Стрільчук Н.О., Пастуховський М.С., Сєдих А.А., Клижко А.О., Данілова Ю.І., Шапран О.В., перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва Вербицький Д.В. та керівник Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва Дейнека С.В. досі тримають в секреті імена слідчих у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року та не дозволяють особі 1 ознайомитися з матеріалами кримінального провадження в порядку ст.55, 221 КПК України.
Окремо слід зазначити, що в СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві, станом на кінець грудня місяця 2017 року, перебувають на досудовому розслідуванні 24 (двадцять чотири) кримінальних провадження, в яких особа 1 жодного разу ще не була допитаною, не дивлячись на терміни їх існування — від одного року до трьох років.
Крім цього, впродовж 1 (одного) — 2,5 (двох з половиною) років слідчі і керівник СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві не виконали біля 26 (двадцяти шести) ухвал слідчих суддів Дарницького районного суду м.Києва. Це саме стосується і керівника Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва, де впродовж 1 (одного) — 2,5 (двох з половиною) років залишаються не виконаними біля 18 (вісімнадцяти) ухвал слідчих суддів Дарницького районного суду м.Києва.
У відповідності до Конституції України та Конвенції по правам людини, ніхто не має права розпоряджатися чужим майном, так як останнє захищене даними законами.
За змістом положень чинного кримінально-процесуального кодексу України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь у кримінальному процесі, забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав та свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження. Як зазначалося вище, одним з таких обмеження є арешт майна. Відповідно до ст.170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду заподіяну діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Таким чином, сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію порушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди).
Відповідно до ч.3 ст.170 Кримінально-процесуального кодексу України зазначено, що арешт може бути накладено на нерухоме та рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівковою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Таким чином, вказана стаття визначає спеціальний суб’єктний склад осіб, майно яких може бути заарештоване в рамках кримінального провадження.
Однак, слідчі і процесуальні керівники Київської місцевої прокуратури №2 у провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року та начальник СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві ігнорують подані клопотання особи 1 щодо накладення арешту на незаконно відібране у нього майно.
Відповідно до ст.41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю результатами інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України закріплено, що право власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.172 КПК України зазначено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна і за наявності – також захисника, законного представника.
Арештом майна (тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арени на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх не застосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Арешт майна — це один із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Арешт майна носить тимчасовий характер, оскільки остаточне рішення про те, що належить вчинити з майном, яке арештоване, буде вирішено судом при ухваленні вироку (ст.368 КПК).
Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ст.1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи (ст.1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст.1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків (ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ст.1187 ЦК).
Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред’явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового розгляду у порядку, встановленому ст.128 КПК України.
Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна (ст.59 КК України).
Арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;
4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права. Майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання та права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 424 ЦК).
До розрахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, відносяться: акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселі, інкасові доручення (розпорядження), платіжні доручення, платіжні вимоги, платіжні вимоги-доручення (ст. 1088 ЦК, постанова Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»). Цінний папір — це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК). Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст.167 ГК).
Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Таке майно може перебувати як у вказаних осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб.
Пленум Верховного Суду України звертав увагу на те, що при виконанні вироків у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стягнення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться у інших осіб. При запереченні володільцем факту належності засудженому грошей чи майна, переданих з метою приховання їх, вони можуть бути витребувані шляхом пред’явлення позову за підставами, передбаченими цивільним законодавством.
Арешт майна, як правило, полягає у забороні відчужувати майно — один із способів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншій особі. Заборона на використання майна (вилучати корисні властивості речі для задоволення потреб власника чи інших осіб), а також заборона розпоряджатися таким майном (визначати долю належної речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді або суду. Це положення обумовлене вимогою ст. 41 Конституції України, яка передбачає виключно судовий порядок позбавлення права власності. Згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
В частині 2 ст. 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий або детектив зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини
кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість у їх збиранні, перевірці та в оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК України та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.
З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, детектив, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Вищенаписане дає явні підстави вважати, що в діяльності слідчих у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, екс-начальника СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві П’ятниківського О.А., начальника СВ Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Божок С.О., а також начальника Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Чернишева С.В., прокурорів Київської місцевої прокуратури №3 м.Києва Піяка К.Л., Яланського М.С., Брикова О.С., Стрільчука Н.О., Пастуховського М.С., Сєдих. А.А., Клижко А.О., Данілової Ю.І., Шапран О.В., першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва Вербицького Д.В. та керівника Київської місцевої прокуратури №2 м.Києва Дейнеки С.В. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256 КК України.
Крім того, як для даного випадку, дії слідчих у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, П’ятниківського О.А., Божок С.О., Чернишева С.В., Піяка К.Л., Яланського М.С., Брикова О.С., Стрільчука Н.О., Пастуховського М.С., Сєдих А.А., Клижко А.О., Данілової Ю.І., Шапран О.В., Вербицького Д.В. і Дейнеки С.В. є явно злочинними та антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до правоохоронних органів, органів прокуратури і до керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Слідчі у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, П’ятниківський О.А., Божок С.О., Чернишев С.В., Піяк К.Л., Яланський М.С., Бриков О.С., Стрільчук Н.О., Пастуховський М.С., Сєдих А.А., Клижко А.О., Данілова Ю.І., Шапран О.В., Вербицький Д.В. і Дейнека С.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують службові повноваження, тим самим саботуючи роботу правоохоронних органів і органів прокуратури. Саботаж і бойкотування належної роботи правоохоронних органів і органів прокуратури прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам держави. Слідчі у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, П’ятниківський О.А., Божок С.О., Чернишев С.В., Піяк К.Л., Яланський М.С., Бриков О.С., Стрільчук Н.О., Пастуховський М.С., Сєдих А.А., Клижко А.О., Данілова Ю.І., Шапран О.В., Вербицький Д.В. і Дейнека С.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії в м.Києві.
Навмисна протидія нинішній державній політиці слідчих у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, П’ятниківським О.А., Божок С.О., Чернишевим С.В., Піяком К.Л., Яланським М.С., Бриковим О.С., Стрільчуком Н.О., Пастуховським М.С., Сєдих А.А., Клижком А.О., Даніловою Ю.І., Шапраном О.В., Вербицьким Д.В. і Дейнекою С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності слідчих у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, П’ятниківського О.А., Божок С.О., Чернишева С.В., Піяка К.Л., Яланського М.С., Брикова О.С., Стрільчука Н.О., Пастуховського М.С., Сєдих А.А., Клижка А.О., Данілової Ю.І., Шапрана О.В., Вербицького Д.В. і Дейнеки С.В. наявний склад додаткового правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень слідчими у кримінальному провадженні за №42015100020000229 від 14.12.2015 року, П’ятниківським О.А., Божок С.О., Чернишевим С.В., Піяком К.Л., Яланським М.С., Бриковим О.С., Стрільчуком Н.О., Пастуховським М.С., Сєдих А.А., Клижком А.О., Даніловою Ю.І., Шапраном О.В., Вербицьким Д.В. і Дейнекою С.В. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.2 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення вищевказаними посадовими особами. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ. ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ, резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості, а також належної реакції мас-медіа.