Опалювальний сезон близько або чого очікувати якщо Україна не підпише контракт з РФ.

Ви вже мерзнете в будинку? Чекаєте опалення? Чекайте. Ось тільки справа може трохи затягнутися. Тому що питання з транзитом російського газу знову «подвисло» в повітрі. Нагадаємо: діючий транзитний договір з Росією закінчується вже скоро – з 1 січня 2020 року. До цього спроби домовитися про новий контракт так і закінчилися нічим. Нещодавно в Брюсселі відбувся черговий раунд переговорів за участю міністрів енергетики України і РФ Олексія Оржеля  і Олександра Новака, керівників «Нафтогазу» Андрія Кобелєва і «Газпрому» Олексія Міллера, а також заступника голови Єврокомісії у справах Енергосоюза Мароша Шефчовича. Самі переговори виявилися напрочуд короткими – вони тривали всього 40 хвилин.

Спробує проаналізувати і розібратися Андрій Томський — автор і ведучий програми «Червона картка», черговий випуск якої вийшов в ефірі телеканалу Rabinovich TV в п’ятницю, 27 вересня.

Особливого результату, на який розраховували експерти, теж немає — домовилися лише про нові переговори в жовтні. При цьому в офіційних релізах всі сторони заявили про те, що переговори були «конструктивними». В «Нафтогазі», зокрема, заявили, що Росія продемонструвала «зацікавленість у проведенні конструктивних переговорів і новий рівень готовності до прийняття сучасних умов транспортування газу». Більш цікава неофіційна реакція. «Черговий раунд тристоронніх» розмов «, або, як їх назвав пан Міллер, глава» Газпрому «» консультацій «закінчився. Як і очікувалося, до переговорів так і не дійшли — російська сторона поки не приймає консолідовану позицію європейської та української сторони, що відмова від виконання рішення Стокгольмського арбітражу не може бути умовою початку переговорів по новому контракту на транзит. з позитивів можна лише відзначити, що сторони готові продовжити консультації щодо впровадження в Україні європейських правил і їх застосування в новому транз ітном контракті. Але час закінчення контракту наближається, а переговори так і не починаються. Тому, на жаль, нам потрібно продовжити готуватися до зупинки транзиту з 1 січня. Ну і не дати використати ці тристоронні «консультації» як виправдання будівництва «Північного потоку-2 «, — принаймні так вважає виконавчий директор» Нафтогазу «Юрій Вітренко, який також був на переговорах в Брюсселі в складі української делегації.

Ще до початку переговорів експерти озвучували три можливих сценарії щодо газу. Перший — довгостроковий контракт на 10 років з умовою обов’язкової прокачування через українську ГТС 60 млрд кубів на рік плюс ще 30 млрд кубів «по ситуації». В такому контракті зацікавлені Європа і Україна. Для нас подібні умови хоча і означають різке зниження надходжень від транзиту, але дають шанс забезпечити окупність ГТС і підтримати необхідний тиск в «трубі», що необхідно для забезпечення газом внутрішніх споживачів. Другий варіант — короткостроковий «газовий пакет» на 2019-2020 рік, який, нібито, хотіла нав’язати нам російська сторона. Європейська конфігурація газотранспортної інфраструктури вже незабаром може змінитися. Наприклад, в Болгарії починають будувати магістраль для поставок російського газу в Сербію. Це дозволить Росії знизити залежність від української ГТС. Тому, нібито, «Газпром» по максимуму тягне час і не хоче вплутуватися в довгострокові контракти. Третій варіант — взагалі без договору. Напередодні переговорів у РФ озвучили свій аргумент. Нібито, Україна повинна виконувати європейську енергетичну хартію, за якою не може відмовитися від транзиту газу в Європу, навіть якщо не буде транзитного договору. Іншими словами, РФ може продавати по аукціону газ європейським трейдерам, а Україна буде зобов’язана його прокачувати.

Варто зазначити, що Україна, готуючись до переговорів, прийняла остаточне рішення по анбандлінгу «Нафтогазу». ГТС буде виділена зі структури НАК і передана новому Оператору, у якого трубу потім викуплять «Магістральні газопроводи України», передані під контроль Мінфіну. Новий оператор буде сертифікований за європейськими нормами і саме йому доручать завізувати договір з «Газпромом».

При цьому, забезпечивши українську делегацію пачками паперів по анбандлінгу, влада не дала їй головного — мандата на повноцінні переговори. Нібито, міністр енергетики Олексій Оржель був уповноважений виключно на обговорення нового транзитного договору, а питання щодо прямого постачання газу в Україну і по «світової» по Стокгольмського арбітражу виявилися «поза його компетенцією». Хоча спочатку було зрозуміло, що російська сторона буде ці питання піднімати. Тому «ОРЖЕЛЬ просто попросили передати умови»,

Тим часом саме питання світової по Стокгольмського арбітражу і прямого постачання газу виявилися для Росії ключовими. Особливий акцент йде на прямі поставки. Глава Міненерго РФ Олександр Новак каже, що російська сторона запропонувала, щоб той імпорт, який здійснює Україна сьогодні від європейців, російська сторона поставляла безпосередньо і, мовляв, це дійсно в тому числі може бути ефективно і вигідно європейським партнерам з точки зору забезпечення завантаження газотранспортної системи і обсягів транзиту. При цьому необхідність «врегулювати судові суперечки з Україною щодо газу в рамках мирової угоди», Росія, за словами Новака, просто «позначила». Тобто, РФ наполягає на поверненні до моделі, яка працювала до 2014 року — окремо транзитний договір на прокачку газу до Європи, і окремо — договір з Україною на прямі поставки газу.

При цьому Росія готова працювати з новим оператором ГТС і, якщо той не встигне пройти сертифікацію за європейськими правилами до 1 січня 2020 року (а.с., швидше за все, так і станеться, так як на сертифікацію потрібно до 6 місяців), — підключить «план Б «. За словами глави «Газпрому» Олексія Міллера, мова йде про короткостроковий продовження терміну дії існуючого контракту з транзиту, поки сертифікація нового оператора не буде завершена.

Чи погодиться Україна на прямі закупівлі російського газу — велике питання. Співзасновник Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич вважає, що для нашої влади цей варіант навряд чи виявиться прийнятним. «Газпром» готовий до компромісу, але питання в тому, чи потрібно це нам. Крім політичної складової, а вона дуже вагома, є ще й комерційна. На реверсі газу з Європи добре заробляє і сам «Нафтогаз» і трейдери, які вже влилися в цю схему, «знімають» мільйони щомісяця. Так що домовитися буде дуже непросто. Хоча за логікою закупівля 10 млрд кубів російського газу повністю вирішує питання по ГТС. Навіть якщо транзит складе всього 40 млрд кубів на рік, на самоокупність газотранспортна система вийде

Росія пов’язала всі три питання — транзит, прямі закупівлі і рішення по Стокгольмського арбітражу — в єдине ціле. І вирішити окремо по транзиту без інших складових, швидше за все, не вийде. Це — головний висновок переговорів. Домовитися з прямих закупівель і арбітражу через місяць — майже нереально. Тому виходить, що переговори, незважаючи на оптимістичні заяви про їх «конструктивності», знову зайшли в глухий кут. Тому радячи «готуватися до повної зупинки транзиту з 1 січня» експерти зовсім не згущують фарби.

Економісти вважають, що постраждає, в першу чергу, промисловість. 20 млрд кубів газу, які накопичив «Нафтогаз», для потреб населення і бюджетників вистачить, а от підприємствам газ можуть поставляти за залишковим принципом. Зрозуміло, що в цьому випадку ні про яке зростання промислового виробництва не може бути й мови, показники промисловості, швидше за все, підуть у мінус. За попередніми розрахунками, газу у нас вистачить до березня. Але вони дуже умовні і скільки ми протримаємося — поки неясно. Є ще момент. Європа, незважаючи на накопичені в сховищах запаси газу, не готова до зупинки транзиту. Плюс — це ще і питання грошей, які заробляють європейські країни на реекспорті. Тому, якщо не буде договору, стануть шукати нову формулу. Питання в тому — наскільки вона буде вигідною для нас…

Ви дивилися програму » Червона картка «. До побачення.