Дитмар Пихлер возмущен «наивностью» австрийцев и немцев / Фото предоставлено сайту 24 канала

На первый взгляд, есть разница между 2021 и 2014 годами. Через 8 лет после аннексии Крыма, начала российского нападения и оккупации Донбасса и после 8 лет российской массированной дезинформации против ЕС и Запада, было бы логично, чтобы немецкоязычный мир знал больше о методах российской пропаганды и агрессии. Далее читайте на украинском.

На жаль, особливо якщо говорити про українську ситуацію, створюється враження, що наразі 2014 рік. Ба більше, ми залишаємося наївними, віримо в мотиви та пояснення Росії. Й що ще гірше, ми ігноруємо те, що відбувається, починаючи з 2014 року, й те, що Росія вже зробила.

Свідки «нейтралітету» України

В Австрії ми досі переконані, що «нейтралітет» для України є основною моделлю для вирішення конфлікту з Росією. Що ж, легко домагатися нейтралітету, якщо ви живете в безпечному середовищі в оточенні держав НАТО.

В Україні – інша ситуація. Люди зробили вибір: вибір за демократію, свободу, реформи і Європу. Для українців це означає тісні стосунки з Європейським Союзом, навіть – шанс на членство.

В Австрії можна почути, як політики кажуть, що «ЄС зробив помилку, підтягнувши Україну так близько до себе у 2014 році», ніби це могло бути якимось виправданням для російської агресії.

Коли зацікавлені сторони в Австрії говорять про український нейтралітет, часто незрозуміло, чи вони говорять про членство в НАТО, чи про відносини з ЄС.

Для Росії взагалі немає різниці: кожен, хто хоче наблизитися до ЄС, буде покараний, навіть той, хто працюватиме над розвитком демократії чи будь-яких реформ, є «ворогом», загрозою для статус-кво Росії та внутрішньої політики.Адвокати «Північного потоку – 2»

У Німеччині та Австрії ми можемо спостерігати те, що політики та так звані «експерти» вважають, що побоювання Путіна щодо НАТО реальні. Ніхто не ставить питання, чому НАТО має бути загрозою для Путіна, – так часто Росія повторювала цей наратив.

Дійшло до того, що один з австрійських депутатів навіть звинуватив у ситуації виключно НАТО та США. Після цього він згадав про «важливі економічні відносини» Австрії з Росією. Неважко здогадатися, що цей австрійський депутат говорив про «Північний потік – 2» – проєкт, який дуже сумнівний не лише для України, а й для Європи.

Європейські вороги НАТО

Німецькі та австрійські політики не втомлюються захищати «Північний потік – 2», а от захисту України від російської агресії приділяється не так багато зусиль. Особливо в Австрії, яка не є членом НАТО, часто критикують навіть членство в НАТО таких країн, як Естонія, Латвія та Литва.

Схоже, що всіх більше турбує безпека радянського ностальгійного ексагента КДБ, а не демократичні країни, які є членами Європейського Союзу.

Колишній президент Австрії Фішер нещодавно сказав в інтерв’ю: «Зброя НАТО на кордоні Росії не підтримує мир і стабільність, …але є домовленість, що безпека Росії не повинна постраждати, а інші країни колишнього Радянського Союзу не повинні стати частиною НАТО».

Обидва твердження не відбивають реальність та історію, особливо якщо порівняти ситуацію у Польщі та країнах Балтії з Україною та Грузією. Хотілося б також підкреслити, що коли він говорить про «частини Радянського Союзу», це формулювання досить поширене, коли люди не поважають незалежність та інтереси країн, які існують з часів розпаду СРСР, і побічно має на увазі, що Росія має там законну сферу впливу.Гроші вирішують все

Поки це служить економіці та ідеології, багато австрійців будуть схильні ковтати російські наративи та навіть очевидну пропаганду, щоб виправдати свою політику щодо Росії та відсутність підтримки України.

Нещодавно інший австрійський депутат заявив, що «це не вигідно, якщо загальнонаціональні газети мають виходити зараз українською», ніби це має якесь відношення до нарощування російської армії чи може виправдовувати погрози Україні.

У пресрелізі він сказав, що «поставка зброї з Великобританії в Україну не є корисною», але він забув згадати, що Велика Британія постачає легке та оборонне озброєння, що змушує мене задуматися: чи Україна не має права захищатися?

Німецька коротка пам’ять

У Німеччині, навіть якщо вона є членом НАТО, ситуація лише трохи інша. Міністерка закордонних справ Анналена Бербок, яка загалом займає жорстку позицію щодо Росії, чітко відмовляється постачати Україні (оборонну) зброю. Рішення не надавати Україні зброю має «історичний вимір», стверджує Бербок.

Якщо поглянути назад в історію: Україна також була жертвою нацистської Німеччини, а якщо згадати про 1939 рік і пакт Молотова – Ріббентропа, то існує навіть відповідальність нацистської Німеччини за радянські злочини та анексії у Східній Європі.

Наприклад, вона похвалила співачку Анну Нетребко, яка близька не лише до Путіна та російського істеблішменту, а й до проросійських бойовиків на Донбасі, і її «неполітичний» пост про російську культуру викликав обурення в соцмережах.

Німецька міністерка толерує пособницю терористів / Скриншот

Справи кепські

Ми можемо спостерігати, особливо в Австрії, що українських голосів у ЗМІ майже немає, а різноманітність експертів, які говорять на цю тему, дуже обмежена: чіткі прозахідні чи проукраїнські позиції зустрічаються рідко.

Наприклад, в австрійському суспільному мовленні була програма про НАТО/Росію/Україну, яка була настільки обмежена російськими наративами та проросійськими партнерами по інтерв’ю, що австрійський журналіст саркастично запитав у Twitter: «Кому потрібен RT, якщо наше телебачення таке саме?».

З огляду на те, що один із гостей інтерв’ю, колишній посол США Джек Ф. Метлок, є частим гостем Russia Today, стало ще очевиднішим, яким є висвітлення ситуації Австрією.

​Росія прагне залякати Україну: дивіться відео