Для Украины пришло время важных и правильных решений / Офис Президента Украины
Украина снова находится на острие агрессивных выпадов Кремля. От того, что будет сделано или нет, именно в эти дни, зависит развитие ситуации в будущем. И не только в вопросах мирного урегулирования и усилий по восстановлению суверенитета и территориальной целостности. Но также и демократического развития европейской Украины. Далее читайте на украинском.
За досвідом років протистояння єдино вірним на цьому етапі є підхід з позиції сили. Однак, це не означає, що треба виставляти рівнозначні сили по периметру.
Не варто бавитися у переформатування переговорних форматів
Краще думати про посилення існуючих. Пріоритетним залишається консолідація проукраїнської міжнародної коаліції – це своєрідний глобальний формат. Слід посилювати тиск на Росію для відновлення роботи Нормандського формату. Не можна забувати про розвиток паралельного каналу на американському напрямку. Ключовим має залишатися активна координація Києва з партнерами, спільне формування сигналів і вимог перед Москвою.
Росія має зрозуміти, що ціна будь-якого агресивного кроку буде значно вищою, ніж в 2014 році
Санкції були і залишаються інструментом тиску на Кремль і стримування його агресивних апетитів. Всі інші інтерпретації – від лукавого.
Лише через посилення санкцій можна розраховувати на зміну поведінки Москви, в тому числі і щодо існуючих переговорних форматів, звільненню наших громадян, і взагалі відсічі російській агресії.
В ідеалі Захід має довести Москві чіткий сигнал – подальша агресія проти України буде розглядатися як напад на країни Заходу.
Варто активізувати напівзабуту тему звільнення українських громадян з російського полону
Світ починає забувати, що має справу з терористом. Зараз у заручниках Кремля перебуває фактично все населення тимчасово окупованих територій. Вони всі – потенційні полонені. Адже звільнивши одних, Росії нічого не заважає захопити нових заручників, збільшуючи таким чином т.зв. обмінний фонд. Тому вирішити питання звільнення українських заручників можна лише після деокупації Криму і Донбасу та повного відновлення територіальної цілісності України.
Деокупація Криму не може і не повинна бути справою виключно піару
Історія із запуском Кримської платформи – це правильний крок. Її створення стало подразником для путінського режиму, і в цьому плані вона спрацювала. Однак ефект від запуску може випаруватися її подальшим пробуксовуванням. Зараз важливо зосередитися на змістовному наповненні, бо за своїм характером вона є рамковою ініціативою. Поки що.
Зміцнення опірної здатності України
Це не лише про обороноздатність та, відповідно, нові взірці летальної зброї для нашої держави, джерела передачі яких не мали б обмежуватися Вашингтоном. Йдеться і про інших союзників. Це також про прискорені темпи інтеграції України до ЄС та Північноатлантичного альянсу, коли Київ позиціонується як «свій для колективного Заходу» проти «чужого в особі агресивної Росії». Це ще не стаття 5 Договору НАТО, але крок в цьому напрямі.
Кремль має розуміти з ким має справу, і з чиєю обороною у разі ескалації зіткнеться.
Опірна здатність – це і про активну роботу української влади для зміцнення проукраїнської коаліції в світі. І Вашингтон, і Брюссель мають зрозуміти, що стабільні і передбачувані відносини з Росією неможливі у відриві від України. Поки Україна перебуватиме у сірій зоні невизначеності, доти у Кремлі буде спокуса «вирішити українське питання».
І наостанок
У 2014 році Путін напав на Україну в момент, коли наша держава була максимально внутрішньо розбалансована. Це має залишатися ключовим уроком для будь-якої української влади.
Керівництво держави має згуртувати навколо себе всі проукраїнські сили, припинити нападки на опозицію, на свободу ЗМІ, перестати зводити рахунки направо і наліво, шантажувати світ так званими путчами в Україні, діючи за путінськими лекалами.
Дії влади не мають підривати довіру до неї.
Максимально консолідоване українське суспільство є одним із ключових запобіжників проти нової ескалації.
