Почему украинские государственные предприятия не покупают локальную, украинскую продукцию?

За мотивами публічних позицій цього тижня від Олега Ляшка, Дмитра Олійника та Ігоря Петрашка.

Зверніть увагу! Велике оновлення Prozorro: у системі публічних закупівель відбулися суттєві зміни

Є дві відповіді, які надають політики на телебаченні щодо української продукції. Перша, Prozorro – погана система і не дозволяє враховувати локалізацію. Друга, українська продукція неякісна та дорога.

І те і друге не головна проблема. Дійсно, навіть сьогодні Prozorro дозволяє виписати умови тендеру під українську продукцію. Можна чіткіше прописати преференції для локалізації, але це технічна, а не політична чи навіть економічна проблема. Так само і з критикою української продукції. Не вся продукція неякісна. Є й гарна продукція. Більше того, там де продукція неякісна, держава чи приватний бізнес може зробити інвестиції та покращити якість продукції. Тому, це теж відносна технічна, а не політична проблема. Але ні того, ні іншого не відбувається. Сварки про «Купуй українське» ведуться роками, а змін ніяких не відбувається.

На моє переконання проблема зовсім в іншому. В бюджетному процесі. В «Купуй українське» йдеться не про туалетний папір, а, наприклад, про локомотиви . Так ось Укрзалізниця не купує локомотиви. Не через Prozorro, ніяк взагалі. У неї на це немає грошей. Бо всі прибутки витискаються державою в бюджет, платити пенсії та зарплати. І тоді УЗ, якщо хоче щось таке купити, має йти до міжнародних кредиторів. І ті видають кредит. А вже при кредиті умови купувати іноземні локомотиви. І купують їх не через Prozorro. Бо ці угоди поза Prozorro.

Бачите? Проблема не в Prozorro , бо там взагалі локомотиви не купують. І навіть якщо зробити вимоги жорсткої локалізації в Prozorro, то все одно локомотиви українські там не куплять. Бо бюджет не виділяє під них гроші. Тобто проблема в бюджетному процесі. В тому, що ми витягаємо всі живі гроші з держпідприємств. А коли їм потрібно щось купити, то вони змушені це робити за рахунок іноземних кредитів на відповідних умовах.

Таким чином є підміна понять. Проблема з відсутністю підтримки українських галузей через держзакупівлі криється в бюджетному процесі. Що ми всі гроші держпідприємств проїдаємо і не даємо їм розвиватись. Тільки через іноземні кредити. Тому і умови закупівель відповідні.

І останнє – Prozorro не про локалізацію чи конкуренцію, чи навіть боротьбу з корупцією. Ні, Prozorro – це про прозорість.

Можна написати тендер під конкретну компанію і через Prozorro купити втридорога якийсь товар. Але це буде прозоро відомо всьому суспільству. І тут потрібно працювати правоохоронним органам і саджати в тюрми тих керівників держпідприємств, які наносять збитки державі через Prozorro. Prozorro не дозволяє знищити корупцію, але дозволяє показати всім прозоро, що, хто і де краде в держави. І ті, хто проти Prozorro – вони проти прозорості. Вони не за українського виробника, а за українського корупціонера. А це не одне і теж.

Важливо знати! 100 мільярдів заощаджень та 4 мільйони торгів: 4 роки роботи ProZorro у цифрах

Підсумую – проблема з держзакупівлями є і велика . Але вона складається з: 1) неефективної роботи правоохоронних органів по крадіжкам через Prozorro і 2) проблем з державним бюджетним процесом, який викачує гроші з держпідприємств і не дає їм розвиватись.