Виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків досі є великою проблемою, незважаючи на лібералізацію закону

Незважаючи на зміни в законодавстві, які вступили в силу ще в 2018 році, проблема виїзду дитини за кордон без згоди другого з батьків, нікуди не поділася. Юристи пояснюють, яким чином правильно вийти з такого становища.

Як відомо, з 28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII, пише Я і закон.

Цим законом було розширено можливості для виїзду дитини за кордон без згоди другого з батьків: закон дозволяють тому з батьків, з ким проживає дитина (за рішенням суду або за висновком органів опіки та піклування) вивезти дитину за кордон на термін не більше 1 місяця без згоди другого батька. Метою такого візиту може бути:

• лікування та оздоровлення;

• навчання;

• участь дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах,

• участь дитини екологічних, технічних, художніх, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах;

• відпочинок.

Але на практиці батьки стикаються з проблемою, яка нівелює переваги такої лібералізації законодавства. Так, умови виїзду в передбаченому вище порядку надані тільки тому з батьків, з ким проживає дитина (за рішенням суду або за висновком органів опіки та піклування). І отримання висновку органів опіки і піклування ставати іноді перешкодою.

Батько, який звернувся за встановленням факту місця проживання часто не може добитися позитивного для себе рішення, оскільки другий з батьків не заперечує факту проживання дитини з заявником. А в ситуації, коли спору про місце проживання дитини немає, органи опіки відмовляють у видачі відповідного висновку, рекомендуючи звертатися до суду.

В судовому порядку також немає підстав для задоволення позову про визначення місця проживання дитини. Як і в першому випадку, відповідач заперечує факту проживання дитини з позивачем, а значить спору про право немає.

Експерт Громадського центру правосуддя, адвокат Олена Дрішлюк рекомендує в цьому випадку звертатися в органи опіки ні з заявою про визначення місця проживання дитини, а посилаючись на постанову Кабміну від 22 серпня 2018 р № 620 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866» вимагати від органів опіки Висновок про підтвердження місця проживання дитини для його тимчасового виїзду за межі України.

Для підтвердження місця проживання дитини при вирішенні питання його тимчасового виїзду за межі України, той з батьків, з ким проживає дитина, подає в службу у справах дітей за місцем проживання дитини наступні документи:

• заява;

• копію паспорта заявника;

• копію паспорта дитини (при наявності);

• довідку про реєстрацію місця проживання заявника (в разі якщо в паспорті немає даних про реєстрацію місця проживання);

• довідку про реєстрацію місця проживання дитини;

• копію свідоцтва про народження дитини;

• копію рішення суду про розірвання шлюбу (при наявності);

• підтвердження про відправку рекомендованого листа відповідно до вимог, передбачених абзацом першим частини п’ятої статті 157 Сімейного кодексу України (при наявності);

• копію документа, виданого лікувально-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу (для тимчасового виїзду хворої дитини).

Служба у справах дітей за результатами розгляду зазначених документів, відвідування дитини за місцем його проживання, проведення бесіди з тим із батьків, хто проживає окремо від дитини (в разі можливості її проведення), або бесіди з дитиною, яка досягла 14 років, готує висновок про підтвердження місця проживання дитини для його тимчасового виїзду за межі України і проект рішень органу опіки:

— про затвердження висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини для його тимчасового виїзду за межі України;

— про відмову в затвердженні такого висновку.

Підставами для відмови в затвердженні висновку про підтвердження місця проживання дитини для його тимчасового виїзду за межі України є:

— неподання заявником документів, передбачених цим пунктом;

— наявність рішення суду, в якому визначено місце проживання дитини з іншим батьком або відкриття провадження у справі за визначенням місця проживання дитини.