Миграционный кризис показал слабость Европы / Getty Images

Не прошло и нескольких дней со времени штурма мигрантами европейских границ, как ЕС пошел на переговоры с архитектором этого хаоса в лице Путина. Последний уже давно воспринимает все попытки переговоров с собой как проявление слабости. А это как раз то, что нужно для РФ, которая сполна воспользуется плодами совместной с Лукашенко подрывной работы на западном фронте. Далее читайте на украинском.

Тремтіння колін Старенької Європи

Замість рівносильних гібридній «міграційній війні» імені Путіна – Лукашенка заходів, Європа спочатку вдається до серйозно запізнілих та не таких уже й загрозливих санкцій. Серед них, наприклад, такі обмеження, як скасування преференцій білоруським навколовладним елітам під час подорожей на Захід чи більш значуща, але від того не менш анахронічна заборона перельотів для авіакомпаній, які транспортують біженців до Білорусі, як до перевалочного пункту перед походом тих до кордонів ЄС.

Тим часом пані Фон дер Ляєн, як представниця офіційного Брюсселю, заявила на нещодавньому саміті країн європейського блоку, що центральна влада спільності не бажає брати участь у фінансуванні проекту стіни на кордонах європейських та білоруських. Водночас глава Єврокомісії каже, що підтримує проведення фортифікаційних робіт Варшавою на польському кордоні за гроші з республіканського бюджету.

Навіть стоячи перед обличчям ворога, центр прийняття рішень не наважився розблокувати надання Польщі регулярних дотацій. Вони були заморожені через досі не вирішений конфлікт між польською владою та брюссельськими елітаріями.

Конфлікт, що лежить у двох площинах: правовій та економічній. Перший пов’язаний із шахтою в Торуві і коштує крім всього іншого 500 мільйонів у євровалюті польській стороні, а другий стався у зв’язку з судовою суперечкою. Вартість його для поляків становить мільйон євро в день. І, судячи з усього, жодна зі сторін іти на компроміс не збирається. Раніше польський міністр юстиції Збігнєв Зьобро вже встиг заявити, що його країна не буде виконувати приписів вищої європейської влади щодо сплати штрафів. Він натомість назвав таку політику ЄС спробою розв’язати Третю світову в економічному вимірі.

В ЄС теж поки не в захваті від ідеї відмовитися від своїх претензій. Хоча, в ситуації, що нині склалася євродепутати у столиці Бельгії мали б діяти на користь загального блага, відкинувши власні принципи до кращих часів.

Польща, за таких обставин, щоби не залишитися на одинці з проблемою таких масштабів, повинна шукати допомоги у країнах Прибалтики. Прибалтійські члени ЄС незабаром теж повинні відчути на собі удар мігрантського кулака Лукашенка. Саме тому влада цих країн оголосила надзвичайний стан. Невдовзі може настати й час для мобілізації військових сил за польським сценарієм.

Поки Брюссель ставить власні економічні інтереси вище колективної безпеки, Меркель вже почала домовлятися з президентом РФ. Вона хоче, аби той примусив Лукашенка зупинити гібридну агресію проти співдружності.

Така розстановка сил лише відчиняє перед господарем Кремля нове вікно можливостей в контексті ведення політичних торгів зі своїми ідеологічними антиподами. І Німеччина, судячи з усього, готова піти на поступки так необхідні Москві. При цьому видавши програш за чергову власну людинолюбську ініціативу з надання мігрантам притулку в третій країні. Нею цього разу вигідно для Росії виступить Україна. Нічого дивного, враховуючи останні заяви наших німецьких колег.

З Берліна з любов’ю

Після неоднозначних заяв німців та французів на адресу України в контексті використання ударних безпілотників, з німецької столиці надійшов ще один тривожний сигнал.

Тамтешні парламентарі з партії Соціал-демократів запропонували спрямувати частину мігрантів до території нашої держави. Цю ідею, як солодкий пиріжок, підхопив ще один латентний москвофіл Орбан. Угорський прем’єр, як і Путін має свій особистий інтерес в тому, аби нагнітати напругу в нашій країні. Щоправда, приховувати це йому вдається значно краще ніж пану Путіну.

Те, що у Німеччини виникла ідея розмістити мігрантів у нас, можна назвати черговим реверансом на адресу Росії. Такий шкідливий для нас наратив проштовхнув в стінах Бундестагу Герхардт Шрьодер. Він, будучи колишнім канцлером ФРН, зберігає ще відчутний політичний вплив завдяки своїм колишнім колегам соціал-демократам. Одночасно Шрьодер займає високу посаду у російському енергетичному холдингу «Газпром».

Тут ми маємо мало не патову ситуацію. З одного боку відмова прийняти мігрантів у себе потягне за собою потенційне погіршення стану справ на євроінтеграційному напрямі. А з іншого матимемо небачений раніше ріст соціальної напруги і, відповідно, різке погіршення внутрішньополітичної ситуації, яка і без того демонструє відверто не найкращу динаміку свого розвитку.

Так, чи інакше подібний розвиток подій всерйоз і надовго загальмує наш рух в бік західних демократій. Як наслідок, на українському напрямі Росія виграє з подачі Німеччини. Останній буде зовсім не шкода використати нас в якості розмінної монети. Адже наше політичне керівництво, на чолі із Зеленським, знову ж таки, не матиме особливого вибору.

Хоч якось позитивно вплинути на наших німецьких «друзів» к такому разі зможуть хіба лише Сполучені Штати, з якими ми буквально днями підписали угоду про стратегічне партнерство. Зокрема, найбільші сподівання в цьому контексті покладаємо на НАТО, в якому Штати займають позицію чи не сильнішу, ніж інші країни-учасниці. Поряд із демаршем німців це чи не єдина хороша новина для нас з огляду на сьогоднішній стан речей.

2:0 на користь Путіна

Показавши свою готовність сідати за стіл і домовлятися, Європа просто вчергове дала слабину у двобої з Кремлем. Тепер, окрім газового тріумфу Путін цілком резонно може сподіватися і на вдалий підсумок цієї міграційної авантюри, яку він зреалізував руками слухняного Лукашенка. Маючи очевидну перевагу, російський диктатор зможе штовхати Брюссель до розмови про бодай часткове повернення міжнародної суб’єктності режиму білоруського президента-узурпатора.

Перші спроби схилити захід до діалогу з неспроможним на конструктив господарем Білорусі відбулися, коли Меркель в терміновому порядку прохала Володимира Путіна вплинути на свого кишенькового главу РБ. При цьому європейці скоріше всього в такому разі почуватимуться, як і ми, коли нашу владу росіяни постійно переконують у необхідності розмови із своїми маріонетками з ОРДЛО.

Далі можуть надійти вимоги почати поступово знімати санкції з Мінська. Список вигод, які отримав дует сатрапів можна продовжити ледь не до пришвидшеної сертифікації «ПП-2», а може й іще далі. І все це лише тому, що європейські політики чомусь досі свято вірять у дієвість діалогу з тими, хто сили слова не визнає. А відтак, завдяки сьогоднішній позиції переважаючої сторони наближає сутінки Європи, чия єдність в критичний момент починає давати тріщину.

Отже східні самодержці, ляснувши батогом перед обличчям миролюбного Заходу, таки будуть в змозі одержати свій черговий геополітичний пряник. Та й всередині самого ЄС, як блоку, друзі Путіна на кшталт Орбана отримають шанс зміцнити свої позиці та поставити під сумнів непохитність європейських цінностей в черговий раз. Нещодавній візит депутатів німецької неонацистської політичної сили «Альтернатива для Німеччини» до України, який досі залишається безкарним, яскравий цьому приклад.