Вся правда про те, чим загрожує скасування МОЗ українських протоколів.

Всіх нас, яким доведеться викликати швидку, відтепер рятуватимуть за американським протоколу, тобто за принципом надання медичної допомоги. Точніше, за його кальці, яку затвердив наш МОЗ. Ось тільки новий протокол з надання екстреної допомоги рясніє відвертими ляпами.

Наприклад, фібриляцію шлуночків серця пропонується робити згідно з нормами Американської асоціації серця. А також властей штату Аляска, які знають, як краще перезапускати серце у пацієнтів з переохолодженням. Лікувати опіки українцям радять по нормам університету опікового центру штату Юта. І це далеко не повний перелік посилань до американським стандартам в медицині.

При цьому ці наспіх перекладені і навіть толком не вичитані протоколи (де постійно містяться відсилання до законів США і рекомендації звертатися в разі чого до «федеральним» установам) замінюють два вітчизняних — про надання екстреної допомоги дітям і про стандартизацію документів по екстреної допомоги. «Вони були розроблені і повністю адаптовані до європейських норм напередодні Євро-2012. Незрозуміло, навіщо їх було скасовувати. Хіба що для того, щоб підвести риску під затіяної МОЗ реформою екстреної допомоги за мільярд гривень, яку, до речі, теж вдалою не назвеш.

З цією ситуацією розбирається Андрій Томський — автор і ведучий програми » Червона картка «, черговий випуск якої вийшов в ефірі телеканалу Rabinovich TV в п’ятницю, 16 серпня.

Для пересічних українців, які давно скаржаться на медреформу, новий протокол МОЗ став черговим приводом для критики відомства Уляни Супрун. У соцмережах люди обурюються, що з ними поводяться, як з тубільцями в колоніях. Примітно, що за останні пару тижнів це вже другий скандал з медичними протоколами. Перший вибухнув після того, як співвласник приватної клініки «Борис» і народний депутат від «Слуги народу» Михайло Радуцький заявив, що протоколи повинні бути національними і повинні враховувати як матеріальну базу наших клінік, так і генетичні особливості перебігу різних хвороб у українців. Глава МОЗ Уляна Супрун, яка, навпаки, наполягає на впровадженні в Україні міжнародних протоколів, сприйняла цю думку в багнети, звинувативши Радуцького чи не в расизмі. Тим часом, ситуація з медичними протоколами, які, по суті, повинні бути «інструкцією» при лікуванні тієї чи іншої хвороби для лікарів, у нас дійсно катастрофічна.

МОЗ фактично скасував обов’язкові українські протоколи лікування. І оголосив курс на впровадження міжнародних протоколів. Але останнім обмежилося лише публікацією протоколів різних країн у відкритому доступі. До цієї базі і відсилають лікарів, закликаючи «переймати досвід» .В результаті виходить, що починають лікувати по фінському протоколу, а закінчують за американським. А хто буде відповідати за результати такого лікування — незрозуміло.

У новому протоколі з надання екстреної допомоги, який в загальному-то непогано працює в тих же США, зашиті не тільки смішні відсилання до недосяжною для нас американської дійсності, а й цілком серйозні ризики. Наприклад, зазначено, що лікування потрібно починати якомога швидше, але воно не повинно заважати або затримувати евакуацію потерпілого і його транспортування для надання стаціонарної допомоги. Тобто нова інструкція для лікаря екстреної допомоги: якщо стоїть вибір між терміновим наданням допомоги на місці або доставкою пацієнта в лікарню, то краще віддати перевагу останнім. Для американської системи охорони здоров’я це логічно. Там в зоні досяжності є реанімації, обладнані всім необхідним. Для парамедика на швидкої головне — довезти пацієнта живим, а на місці його вже чекають і все зроблять як треба. Але як це буде діяти у нас?

В Україні є області, де працює один реаніматолог на три райони і в його розпорядженні — всього один апарат штучного дихання на двох пацієнтів. Тобто якщо не вимовляти одне дуже погане слово, яке якнайкраще описує стан нашої швидкої допомоги, то іншими словами — у нас кардинально відрізняється сам підхід. За американському варіанту на виклик повинні приїжджати парамедиків, основне завдання яких — доставити пацієнта в лікарню. У нас же швидкі традиційно надають допомогу на місці і транспортують пацієнта до лікарні тільки в зовсім вже складних випадках.

Повно і «дрібних» нестиковок. Скажімо, МОЗ пропонує використовувати ряд препаратів, які взагалі не зареєстровані в Україні. Окреме питання — по дітях. МОЗ, скасувавши колишній протокол надання екстреної допомоги неповнолітнім, формально включив такі інструкції до загального протокол. Але там багато неясно. Скажімо, зазначено, що «працівники екстреної медичної допомоги надають допомогу тільки при невідкладних станах, що загрожують життю дитини». Що, по суті, дозволяє лікарям і далі не виїжджати на температуру у дітей. Скасування дитячих протоколів дозволить зам’яти і питання забезпечення дитячих реанімацій.

Новий протокол МОЗ затвердило в рамках реформи екстреної допомоги, яка активно йде в Україні вже майже рік. В її рамках планувалося змінити систему диспетчеризації (диспетчери повинні по телефону вирішувати, чи варто відправляти машину на виклик або ж досить усних рекомендацій пацієнтові), а також замінити бригади швидкої з лікарями на парамедиків. Ті повинні були пройти попереднє навчання. Причому, на першому етапі, тобто до 2020 року, пересічні українці не повинні були відчути змін, так як запустили тільки диспетчеризацію, та й то в окремих регіонах. Але на практиці люди скаржаться на масові відмови швидких приїжджати «по дрібницях» — на високу температуру, навіть до дітей, на переломи та інші травми, «безпечні для життя». З огляду на це варто очікувати, що з прийняттям нових протоколів невідкладна допомога стане для наших громадян ще менш доступною.

Новий протокол по екстреної допомоги — це єдиний протокол, затверджений за останні три роки МОЗ. При цьому відомство Уляни Супрун фактично скасував обов’язкові до виконання українські методики. Хоча у нас між іншим був великий проект за підтримки Єврокомісії з розробки національних протоколів. У 2012 році затвердили перший — по стенокардії. Потім — ряд інших. Але на сьогоднішній день вони не є обов’язковими. Більш того, згідно з прийнятими тоді стандартам, їх повинні були переглядати кожні три роки, так як медицина не стоїть на місці. Цього теж не було зроблено. Чиновники МОЗ порахували, що національні протоколи нібито створюють корупційні ризики, так як в них точно не вказано, які саме ліки повинні застосовуватися при тих чи інших патологіях. Тобто у лікаря є можливість домовитися з фармацевтами і рекомендувати пацієнтам «потрібні» препарати.

МОЗ оголосило курс на впровадження в Україні міжнародних протоколів, які нібито «спрямовані на максимально ефективне лікування за мінімальною вартістю». Але при цьому ці самі «міжнародні протоколи» МОЗ так і не затвердив. Все обмежилося публікацією протоколів. До цієї базі і відсилають лікарів, закликаючи «впроваджувати в практику». Іншими словами, обов’язкових протоколів на сьогоднішній день немає — лікарі можуть лікувати хоч по французькому, хоч по болгарському протоколу. Все це спровокувало хаос в лікарнях.

Так як же лікуватися? Як вважають експерти, протоколи лікування повинні бути тільки національними. Це не скасовує використання кращих міжнародних практик, але їх варто, як мінімум адаптувати до нашої дійсності. Складно лікувати за європейським або американським протоколу, коли на пацієнта виділяється з бюджету всього 100 доларів в рік. Але в такому медичному хаосі зашитий прихований сенс. Адже якщо все клініки керуються різними стандартами, то і неможливо вирахувати точну вартість тієї чи іншої медичної послуги, а значить, держава і далі може оплачувати лікування українців за мінімуму. А решта людям доведеться доплачувати зі своєї кишені.

Ви дивилися програму » Червона картка «. До побачення.