В каждом сообществе всегда будут те, кто чем-то недоволен, те, кто боятся изменений, и те, кто не видят в них смысла. Но все равно нужно брать на себя ответственность, менять что-то привычное на что-то лучше.
«Не можна ставити дефібрилятори в метро, бо ними ніхто не вміє користуватися».
«Не треба встановлювати урни на вулиці, бо їх вкрадуть».
«Немає сенсу висаджувати квіти у парку, бо їх зірвуть».
Важливо! Час приймати відповідальні рішення
Скоріш за все, кожен з вас у своєму житті чув хоча б одну з цих фраз. Або не саме цю, але схожу за змістом. Минулого тижня ми з ArcUA.org зареєстрували петицію з вимогою встановити спиртовмісні антисептики на станціях київського метрополітену . У коментарях побачила чимало «причин», чому цього робити немає сенсу. Серед них – «все вкрадуть», «ніхто не буде користуватися», «користуватимуться забагато» та «їх ніхто не буде наповнювати», або навіть «їх вип’ють»!
Наскільки українці готові до змін / Графіка з фейсбуку Уляни Супрун
Виглядає, що аргументи «все вкрадуть» чи «зіллють собі в баночки» можуть базуватися зокрема на травматичному совєцькому минулому , де існували так звані «несуни». Несунами називали людей, які без дозволу, потайки виносили з роботи продукти, товари та взагалі будь-що, що можна було винести. Потрібні і непотрібні речі. Великі і малі. Цікаво, що крадіжками це не називали, хоча по факту це вони й були. Дехто йшов на це через дефіцит товарів у магазинах та бідність. Інша частина керувалась чи не головним принципом комунізму – «все ж спільне, а значить і трохи моє».
Втім, переконана, що ті часи вже минули, і більшість українців все ж таки є відповідальними громадянами, здатними відрізнити своє від чужого, а також своє від спільного чи громадського. На Майдані і шини, і чай, і бутерброди були спільним, але ніхто не намагався їх забрати з собою. Цей пласт нашої новітньої історії змінив вектор нашої країни і допоміг відірватися від совєцького минулого, зокрема – совєцької (анти)культури.
Щодо інших аргументів, чому робити щось хороше – «марна справа» і «нічого не вийде», то пропоную пригадати 2017-2018 роки. У той час ми у МОЗ України анонсували зміни на первинній ланці: вільний вибір лікаря та принцип «гроші ходять за пацієнтом». Тоді «експерти» та «видатні лікарі» на всіх телеканалах розповідали, що реформа провалиться, амбулаторії та медики не увійдуть у систему, а пацієнти не будуть цим користуватися. Що ми бачимо сьогодні? Більше як 27,7 млн українців обрали свого сімейного лікаря , понад 24 тисячі лікарів працюють у системі eHealth, а їх зарплати суттєво зросли. Медичний персонал у лікарнях та поліклініках також чекає на зміни.
Якщо постійно думати, що нічого не вийде, і нічого не робити, то так і буде. Згадайте, скільки разів у житті вам здавалося, що вам не вдасться виконати те чи інше завдання. Але потім ви пробували і це виходило значно легше, ніж ви собі уявляли. У деяких випадках було дійсно складно, але зрештою вам все одно вдавалося.
Тож давайте спробуємо менше нарікати і будемо зосереджуватися на тому, що може зробити кожен на своєму місці задля змін на краще. Наприклад, ви можете підписати петицію за встановлення антисептиків у метро, якщо ви ще цього не зробили. І зробити свій внесок у руйнування твердження «все вкрадуть».
А можна почитати обґрунтування навіщо це нам потрібно.
Не варто недооцінювати українців у питанні готовності до змін – ані до глобальних, ані до незначних, але таких, що можуть суттєво покращити наше життя та побут.
Цікаво! Все, що треба знати про прокрастинацію і боротьбу з нею
У кожній спільноті завжди будуть ті, хто чимось незадоволений, ті, хто бояться змін, і ті, хто не бачать в них жодного сенсу. Але все одно потрібно брати на себе відповідальність, змінювати щось звичне на щось краще, об’єднуватися з тими, хто хоче та готовий рухатися вперед. Інші підтягнуться з часом.
