У провадженні Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України перебувало на досудовому розслідуванні кримінальне провадження за № 52018000000000084 від 05.02.2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364 КК України.
09.02.2018 року, у порушення ч.2 ст.9, ч.2 ст.55, ст.2, ст.284 КПК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», детектив Прокопенко Богдан Олександрович надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 07.02.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000084 від 05.02.2018 року.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», у листах з оголошеною цінністю (цінних листах) пересилаються — цінні папери, документи (дипломи, паспорти, посвідчення водія, свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження, трудові книжки, військові квитки тощо), облігації державних позик, лотерейні білети, грамоти, фотокартки, художні картки, рукописи, пенсійні та судові справи, ділові папери, звіти, заяви, клопотання, вимоги, скарги, претензії, акти, договори і.т.д., тобто документи що становлять цінність.
Простий же лист є звичайним поштовим відправленням, що приймається працівниками пошти для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення та без видачі відправникові розрахункового документа про прийняття такого листа і доставляється адресатові (одержувачу) без відповідної розписки. Таке поштове відправлення не підлягає належному контролю і відповідно, поштова служба за не доставку такого відправлення, або ж за несвоєчасну доставку кореспонденції — жодної відповідальності не несе.
З цього витікає наступне: порушуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», відправник простого листа брав на себе ризики, що пов’язані з не доставкою адресату його кореспонденції, або ж з більш пізніми термінами її доставки.
Крім цього, відправляючи просту кореспонденцію відправник простого листа мусить усвідомлювати те, що терміни доставки адресату його кореспонденції не можуть бути доказаними у випадках можливих оскаржень до державних інстанцій чи то до суду.
Вважаючи Постанову від 07.02.2018 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000000084 від 05.02.2018 року детективом Першого ПД ГПД НАБУ Прокопенко Б.О. незаконною і передчасною, особа 1 подав скаргу слідчому судді Солом’янського районного суду м.Києва з проханням про її скасування.
Детектив Прокопенко Б.О. перед тим як закрити кримінальне провадження за № 52018000000000084 від 05.02.2018 року не вчинив наступних обов’язкових процесуальних дій:
1) не надав особі 1 Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у провадженні;
2) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
3) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження наявні докази вчиненого злочину;
4) жодного разу не допитав існуючих свідків у справі даного провадження;
5) не дослідив і не надав належної оцінки кожному із фактів, які особа 1 висвітлював у своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення;
6) не призначив жодної судової експертизи;
7) не надав особі 1 інформації про наявність процесуальних керівників у даному провадженні тощо.
Однак, взамін належного проведення досудового розслідування, детектив Прокопенко Б.О. вчинив низку кримінальних правопорушень в частині:
— службового підроблення (що нібито ним не встановлено ознак заподіяної шкоди особі 1, в той час як він у своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення вказав конкретні цифри саме такої шкоди; що суддя Коробенко С.В. не вчиняв злочини «поза межами правосуддя», попри те що даного судді детектив не допитував; що нібито він провів досудове розслідування, чого насправді не було);
— службової халатності і недбальства, що призвели до отримання особою 1 додаткових моральних і матеріальних збитків;
— відсторонення особи 1 від законної участі у даному кримінальному провадженні, яке завдало йому значної моральної і матеріальної шкоди;
— не надання особі 1 Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого;
— не проведення допиту особи 1 у справі провадження;
— не проведення допиту існуючих свідків у справі провадження;
— позбавлення законного права особи 1 на проведення судово-медичної експертизи;
— навмисного не проведення досудового розслідування з метою покривання вчинених злочинів фігуранта у справі провадження тощо.
Злочинна діяльність детектива Прокопенко Б.О. доказується навіть чисто арифметично:
1) детектив вніс до ЄРДР відомості заяви особи 1 про вчинення кримінального правопорушення в 11 годин і 14 хвилин 05.02.2017 року, про що свідчить копія витягу;
2) детектив повідомив особу 1 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 52018000000000084 від 05.02.2018 року в 18 годин і 09 хвилин 06.02.2018 року, про що свідчить поштовий штемпель з датою на конверті;
3) детектив виніс Постанову про закриття даного кримінального провадження – 07.02.2018 року, про що свідчить вказана дата у даній Постанові.
Відповідно зазначеному, тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 52018000000000084 від 05.02.2018 року детективом Прокопенко Б.О. складала лише 1,5 (півтори) робочих дні, із яких пропонувалося заявнику реалізувати своє процесуальне право впродовж 0,5 (половини) робочого дня, яка припадала на вихідний день.
Відповідно практиці органу досудового розслідування та Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17), перша процесуальна дія слідчого/детектива після початку досудового розслідування направлена на повідомлення заявника про початок досудового розслідування, друга – вручення особі, щодо якої було вчинено кримінальне правопорушення, Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого, а третя – проведення допиту заявника.
Якщо ж після цих трьох процесуальних дій слідчий (детектив) виявить відсутність елементів завданої шкоди охоронюваним правам і інтересам заявника, тоді він уповноважений на винесення
Постанови про не визнання особи потерпілим, в якій належним чином має це обґрунтувати та надати останньому право на її судове оскарження.
Це саме сказано і в ч.5. ст.55 КПК України, «…за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді».
Пунктом 5 ст.214 КПК України передбачено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що особою 1 і було зроблено.
Тобто, в заяві про вчинення кримінального правопорушення не прийнято розписувати в подробицях всі обставини вчинення кримінального правопорушення та отриманого потерпілим матеріального, фізичного і морального збитку, а також надавати точні розрахунки отриманого збитку, так як для цього КПК України передбачає досудове розслідування з сукупністю вчинення процесуальних дій, в тому числі проведення допитів, витребування і подання доказів, призначення судово-медичної експертиз тощо.
Статтею 55 КПК України передбачено таке:
«1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається Пам’ятка про процесуальні права та
обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
У даному випадку, як це наглядно видно із витягу з ЄРДР, заяву особи 1 про вчинення кримінального правопорушення отримав детектив Прокопенко Б.О., однак Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки у кримінальному провадженні досі йому чомусь не надав, що є злочином.
Крім того, у відповідності до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, і які є порушенням норм кримінального права держав-членів.У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив:
«…Закриття кримінального провадженні є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження може бути закрито лише після всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів (ст.2, 284 КПК України).
Процесуальна можливість оскарження рішень слідчого та прокурора про закриття кримінального провадження регламентована пунктами 3,4 ч.1 ст.303 КПК, при цьому суб’єктами оскарження відповідного рішення слідчого є заявник, потерпілий, його представник, законний представник, а прокурора — заявник, потерпілий, його представник, законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник.
Підстави та порядок закриття кримінального провадження встановлені у ст.284 КПК, яка крім іншого, визначає випадки, коли закриття провадження уповноважений здійснювати слідчий, а коли — прокурор. Так, відповідно до ч.4 ст.284 КПК слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1,2,4,9 ч.1 ст.284 КПК, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру, а прокурор — щодо підозрюваного з підстав, передбачених ч.1 ст.284 КПК України.
Також під час розгляду аналізованого виду скарг слідчі судді враховують положення ч.2 ст.9 КПК, яка встановлює, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Враховуючи те що процесуальне рішення про закриття кримінального провадження має істотне значення для кримінального провадження, слідчі судді при розгляді скарги на відповідні постанови з’ясовують питання дотримання вимог щодо всебічності та повноти дослідження, оскільки така неповнота може призвести до прийняття необґрунтованого рішення про закриття кримінального провадження. Таким чином, правова природа аналізованого виду оскарження процесуального рішення слідчого та прокурора передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстав його закриття. Недотримання відповідних вимог зумовлює прийняття слідчими суддями рішень про скасування постанов слідчого, прокурора. Разом із тим у судовій практиці є випадки скасування постанов про закриття кримінального провадження не лише з огляду на їх необґрунтованість, а й через їх неналежну мотивованість, як цього вимагає ч.5 ст.110 КПК.
Враховуючи важливість інституту закриття кримінального провадження для належної реалізації прав осіб, пов’язаних із вчиненням кримінального правопорушення, ухвали слідчих суддів, які постановляють за результатами розгляду скарги на постанову про закриття кримінального провадження, мають містити відповіді на всі доводи скаржника, які зумовили звернення до судді.
Прикладом мотивованого судового рішення в цьому контексті є ухвала слідчого судді Теплицького районного суду Вінницької області від 07.04.2015, у якій надано відповідь на всі наведені у скарзі твердження щодо незаконності постанови про закриття кримінального провадження та здійснено логічну і правову перевірку прийнятого прокурором рішення, як цього вимагає КПК.
Беручи до уваги те, що постанова про закриття кримінального провадження, яка зумовлена недбалим виконанням процесуальних обов’язків слідчим або прокурором, перешкоджає виконанню завдань кримінального провадження в частині забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, слідчі судді обґрунтовано скасовують постанови, встановлюючи відповідну недбалість.
Вивчення ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення про закриття кримінального провадження в частині перевірки підстав відповідного рішення слідчого чи прокурора показало, що підставами скасування слідчими суддями вказаних рішень здебільшого були такі: невжиття органом досудового розслідування всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування; необґрунтованість висновків, які містяться в постанові, щодо обставин, які повинні бути встановлені слідчим, та завчасність висновку про відсутність в діянні складу злочину або відсутність події злочину; не проведення слідчим необхідного та повного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі; непризначення та не проведення необхідних експертиз, ненадання експерту порівняльних зразків для проведення судової експертизи, що є підставою для надання експертом повідомлення про неможливість проведення експертизи, та деякі інші.
Слідчі судді в окремих випадках обґрунтовано наголошують на недостатній мотивованості прийнятого рішення про закриття кримінального провадження, зокрема у зв’язку з нереагуванням на попередньо постановлені ухвали слідчих суддів, якими у відповідних провадженнях вже скасовувались постанови про закриття кримінальних проваджень».
З положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
В той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути вмотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та відповіді на всі поставлені нею запитання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
У свою чергу слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов’язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву. Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов’язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою вчинено злочин, а у разі, якщо такій особі ставилися в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи у вчиненні кожного з них.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінального права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування має бути ретельним та неупередженим. Останнє означає, що органи слідства завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, однак не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх незаконних рішень, або ж як відповідну підставу для отримання неправомірної вигоди. Слідчі повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи зокрема показання свідків та отримання висновків судових експертиз, яких детектив Прокопенко Б.О. умисно уникнув з метою приховування вчинених злочинів фігурантами у даній кримінальній справі.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діях детектива Прокопенко Б.О. є склад правопорушення, що передбачено ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.396 КК України.
Відповідно, як для даного випадку, позиція детектива Прокопенко Б.О. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до НАБУ та до керівників держави, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої української держави. Детектив Прокопенко Б.О. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищив службові повноваження та вчинив службове підроблення, тим самим саботуючи роботу органів досудового розслідування та не скорився рішенню судового органу. Саботаж і бойкотування належної роботи НАБУ детективом Прокопенко Б.О. прирівнюється до шпіонажу і зраді нашої держави. Детектив Прокопенко Б.О. умисно вчиняє посадові злодіяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, допоки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території столиці України – м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці детектива Прокопенко Б.О. як посадовою особою НАБУ, вже розчарувала певну частину українців у нинішній політиці нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення.
Вищенаписане надало відповідні підстави вважати, що в діяльності детектива Прокопенко Б.О. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.2 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень детективом Прокопенко Б.О. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.111, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.396 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу особою 1 були подані відповідні заяви до ГСУ СБУ і ГСУ ГПУ про вчинені кримінальні правопорушення детективом Прокопенко Б.О.
Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних силових структур, резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості, а також належної реакції мас-медіа.