Саботаж і зрада заступника начальника ГСУ СБУ Тиводар Б.М.

29.12.2016 року було винесено слідчим суддею Шевченківського районного суду м.Києва Ухвалу у судовій справі № 761/46146/16-к. Однак, заступник начальника ГСУ СБУ Тиводар Богдан Михайлович нахабно і у відвертій формі відмовився виконати саме таку Ухвалу, про що власне і повідомив особі 1 у своєму листі за № 6/В-405/2 від 29.03.2017 року.
Більше того, впродовж 2016-2017 років заступник начальника ГСУ СБУ Тиводар Богдан Михайлович відмовився виконати ще 22 (двадцять дві) Ухвали Шевченківського районного суду м.Києва, а по 14 (чотирнадцяти) частково виконаним Ухвалам суду (були внесеними до ЄРДР не всі кваліфікаційні статті вчиненого злочину) – роками не проводить досудового розслідування, тим самим саботуючи роботу органів досудового розслідування СБУ та покриваючи численні злочини фігурантів у справі провадження. Останнє суперечить його роботі в органах СБУ, тим самим компрометуючи тих посадових осіб, хто надав Тиводару Богдану Михайловичу роботу в органах СБУ та дозволяє йому досі вчиняти злочини проти українського народу і нашої держави.
Не менш нахабними та злочинними діями заступника начальника ГСУ СБУ Тиводар Богдана Михайловича являється і те, що він всупереч положенням ст.214 КПК України та Наказу Генерального прокурора України за № 125, 139 незаконно повертає або перекидає нібито за належністю заяви про вчинення злочинів, які кваліфікувалися заявниками за ст.111 КК України.
Більше цього, Тиводар Б.М. категорично відмовляючись виконувати рішення суду (в супереч вимогам ст. 534, 535, 21, 376 КПК України, а також вимогам ст.129 і 129-1 Конституції України), у чудернацький спосіб повертає назад ці самі ухвали слідчим суддям Шевченківського районного суду м.Києва.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення. Ухилення – та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади – суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані.
Незважаючи на те, що ч.З ст.382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними.
Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках – Велика палата Європейського суду з прав людини.
Відповідальність за ст.382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень заступником начальника ГСУ СБУ Тиводар Богданом Михайловичем мають ознаки злочину, що передбачені ст.364, 382, 396 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
З цього приводу були подані заяви до ГСУ ГПУ і ГПД НБУ про вчинені кримінальні правопорушення заступником начальника ГСУ СБУ Тиводар Богданом Михайловичем. Як результат, проти заступника начальника ГСУ СБУ Тиводар Б.М. зараз відкрито кримінальне провадження, в якому ведеться відповідне досудове розслідування в ГПД НАБУ.
Однак, Тиводар Б.М. і надалі продовжує покривати вчинені злочини численними фігурантами у справах провадження та не виконує 48 (сорок вісім) Ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва та не проводить досудового провадження у жодному із 14 (чотирнадцяти) кримінальних провадженнях (де заявники, потерпілі і свідки впродовж двох років залишаються навіть не допитаними). Також, Тиводар Б.М. надалі продовжує саботаж роботи СБУ, так як подані нові заяви про вчинення кримінального правопорушення (щодо нових епізодів вчинених злочинів) протиправно повертає заявникам.
У відповідності до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя.
Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України зазначається (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень): «Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону». Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили, в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК передбачено: «1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 (Порядок виконання судових рішень) КПК України передбачено: «2.Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Тиводар Б.М. явно через свою нахабність, продажність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, Тиводар Б.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо ДБР, НАБУ, СБУ, ГПУ і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діях заступника начальника ГСУ СБУ Тиводар Богдана Михайловича є склад кримінального правопорушення, що передбачений ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.365, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, якщо врахувати ще й те, що дана справа також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Тиводара Б.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена положенням статті 170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, позиція Тиводара Б.М. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів СБУ та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Тиводар Б.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконує рішень суду, не проводить досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, приховує вчинені злочини, вчиняє бездіяльність і службову недбалість, надає допомогу окремим злочинним особам та добре організованим кримінальним угрупуванням, поширює корупцію, перешкоджає діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу СБУ, підриваючи авторитет і наражаючи на небезпеку уряд країни. Саботаж і бойкотування належної роботи СБУ прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Тиводар Б.М. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Протидія нинішній державній політиці Тиводаром Б.М., як одним з керівників СБУ, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності Тиводара Б.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Тиводаром Б.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення Тиводаром Б.М. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужої громадськості і адекватної реакції не продажного мас-медіа.