05.01.2016 року, в порядку 8 Глави КПК України, на особистому прийомі у чергового слідчого по СБУ було подано заяву за № 02/16 про вчинення кримінального правопорушення керівниками ТОВ “Інтернет Інвест” (Блоцьким П.А., Київ), ТОВ «Фінам» і ЗАО «Мамба» (Росія).
Однак, з незрозумілих причин належної реакції з боку ГСУ СБУ не послідувало.
25.01.2016 року, в порядку 8 Глави КПК України, на особистому прийомі у чергового слідчого по СБУ було подано заяву за № 01/16 про вчинення кримінального правопорушення керівниками ТОВ «Адамант» і ТОВ «Адамант-Телеком», а також слідчим Дарницького УП ГУ НП у м.Києві Вознюк О.Я. і прокурорами Київської місцевої прокуратури № 2 Даніловою Ю.І., Клижко А.О., Шапраном О.В. Однак, належної реакції з боку ГСУ СБУ та на дане звернення також досі не послідувало.
22.02.2016 року, через поштову службу України, було подано на ім’я начальника ГСУ СБУ заяву заяву про приєднання до кримінального провадження особи 1 стосовно вчинених злочинів ТОВ “Адамант”. 23.02.2016 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, дану заяву отримала уповноважена особа Пукач. Однак, належної реакції з боку ГСУ СБУ на дану заяву також не послідувало. На цей раз бездіяльність ГСУ СБУ було уже оскаржено слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва у судовій справі за № 761/3174/16-к.
Однак, належної реакції з боку ГСУ СБУ знову не послідувало. Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва у судовій справі за № 761/3174/16-к досі залишається не виконаною.
11.03.2016 року, на підставі ст.220 КПК України, особа 1 подав через поштову службу України, начальнику ГСУ СБУ клопотання про вчинення процесуальних дій.
14.03.2016 року, у відповідності до даних рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції, дану заяву отримала уповноважена особа Пукач. Однак, належної реакції з боку ГСУ СБУ знову не послідувало. Враховуючи те, що наші дві заяви про вчинене кримінальне правопорушення до ГСУ СБУ подавалися виключно на підставі ст. 111, 110, 113, 115, 119, 121, 122, 126, 127, 129, 156, 161, 190, 192, 255, 258, 345, 364, 365, 366, 367, 368, 369 КК України, а також щодо Конвенції про права дитини і торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, злочинів проти моральності у сфері статевих стосунків, щодо статевих зносин з особою, яка не досягла 16-річного віку, то в тривалій бездіяльності начальника Головного слідчого управління Служби безпеки України Остафійчука Григорія Володимировича і заступника начальника ГСУ СБУ Маякова Віталія Анатолійовича вбачаються ознаки вчиненого злочину, що передбачені ст. 396, 256, 364, 366, 367, 368, 382, 111, 170 КК України. Останнє стало вагомою підставою для відкриття 13.07.2016 року проти Остафійчука Григорія Володимировича і Маякова Віталія Анатолійовича карної справи за № 42016101100000210, у відповідності до якої зараз проводиться в слідчому управлінні Військової прокуратури Центрального регіону України досудове розслідування.
Однак, начальник Головного слідчого управління Служби безпеки України Остафійчук Г.В. і Маяков В.А. і надалі продовжують покривати вчинені злочини численними фігурантами у справах провадження – не виконують 24 (двадцяти чотирьох) Ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва та не проводять досудового розслідування у жодному із 12 (дванадцяти) кримінальних провадженнях (де заявники, потерпілі і свідки впродовж чотирьох років залишаються навіть не допитаними). Також, Остафійчук Г.В. і Маяков В.А. продовжують і надалі вчиняти саботаж роботи СБУ, так як подані заяви про вчинення кримінального правопорушення протиправно повертають заявникам, а ухвали слідчих суддів – в Шевченківський районний суд м.Києва.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана кандидатом у депутати бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення у визначений КПК України строк, є предметом оскарження в суді.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до органу досудового розслідування, здійснюється за дорученням його керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК. Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення «керівник органу досудового розслідування», відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – начальник Головного слідчого управління Служби безпеки України. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язує начальника Головного слідчого управління Служби безпеки України, шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у заяві відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування досі фактично не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність начальника Головного слідчого управління Служби безпеки України, що тягне за собою карну відповідальність.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення. Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 КК України настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Незважаючи на те, що ч.З ст.382 КК України не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст.382 ККУ може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382 КК України, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Тиводаром Б.М. і Маяковим В.А. мають ознаки злочину, що передбачені ст. 364, 365, 366, 367, 368, 382, 396, 256, 111, 170 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Остафійчук Г.В. і Маяков В.А. явно через свою нахабність, продажність, бездарність, твердолобість, протиправність і неадекватність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше того, Остафійчук Г.В. і Маяков В.А. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим двом ганебним диверсантам фекальну люстрацію, якщо ДБР, НАБУ, СБУ, ГПУ і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діях начальника ГСУ СБУ Остафійчука Григорія Володимировича і заступника начальника ГСУ СБУ Маякова Віталія Анатолійовича є склад кримінального правопорушення, що передбачений ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.365, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що дана справа також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність Остафійчука Г.В. і Маякова В.А. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена положенням статті 170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, позиція Остафійчука Г.В. і Маякова В.А. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів СБУ та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Остафійчук Г.В. і Маяков В.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, не виконують рішень суду, не проводять досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, приховують вчинені злочини, вчиняють бездіяльність і службову недбалість, надають допомогу окремим злочинним особам та добре організованим кримінальним угрупуванням, поширюють корупцію, перешкоджають діяльності громадських організацій, тим самим саботуючи роботу СБУ, підриваючи авторитет і наражаючи на небезпеку уряд країни. Саботаж і бойкотування належної роботи СБУ прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Остафійчук Г.В. і Маяков В.А. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Протидія нинішній державній політиці Остафійчуком Г.В. і Маяковим В.А., як керівниками СБУ, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане дає відповідні підстави вважати, що в діяльності Остафійчука Г.В. і Маякова В.А. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень Остафійчуком Г.В. і Маяковим В.А. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.2 ст.368, ч.3 ст.382, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ і СУ ДБР про вчинені кримінальні правопорушення Остафійчуком Г.В. і Маяковим В.А. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужої громадськості і адекватної реакції не продажного мас-медіа.