28.05.2018 року, в порядку ч.1 ст.214 КПК України, особа 1 подав через гарячу лінію служби безпеки України на ім’я голови Служби безпеки України Грицака Василя Сергійовича усну і письмову заяву про вчинене кримінальне правопорушення організованим злочинним угрупуванням (виготовлення і збут наркотичних речовин, видобування, скупка і перепродаж бурштину, крадіжка енергоносіїв, незаконне проникнення в житловий будинок і пошкодження майна, крадіжка майна і т.д. У даній заяві особою 1 було вказано всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Більше того, в заяві було вказано прізвище, ім’я, по-батькові та дата народження ватажка банди, кількість членів банди, адреса їх місцезнаходження, місця переховування наркотиків і бурштину. Також, було вказаним номер кримінального провадження (№12013190190000078 від 29.04.2013 року), в якому зараз проводиться досудове розслідування на ватажка банди (замах на вбивство, доведення особи до загибелі, крадіжка, хуліганство, шахрайство тощо), якому члени банди щомісячно сплачують відповідну частину коштів від продаж наркотичних засобів і бурштину. Також, в поданих заявах на ім’я Грицака Василя Сергійовича повідомлялося про те, що на неодноразові звернення з цього приводу до Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП у Рівненській області, Рокитнівського відділу Сарненської місцевої прокуратури у Рівненській області, Сарненської місцевої прокуратури у Рівненській області, прокуратури Рівненської області та до Управління СБУ в Рівненській області – ніхто у належний спосіб не реагує (через корупцію і співучасть у злочинах).
Поміж тим, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення організованим угрупуванням злочину за ч.3 ст.307, ч.3 ст.185, ч.1 ст.188-1, ч.3 ст.15, ч.2 ст.240 КК України. Тим самим, в заяві були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником СБУ або уповноваженим слідчим, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України.
30.05.2018 року, відповідно до надісланого особі 1 листа за № 6/В-1244/2 від 02.06.2018 року, вищевказана заява була зареєстрованою в СБУ за вх. № 1244-сг, однак відомості її з незрозумілих підстав внесеними до ЄРДР не були. У порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за №139 від 06.04.2016 року, заступник начальник ГСУ СБУ Тиводар Б.М. незаконно повернув (?) заяву особі 1 про вчинення кримінального правопорушення, що є службовим злочином, передбаченим положеннями ст.256, 364, 368, 396 КК України. Крім того, як витікає з даного листа, Тиводар Б.М. зізнався що він досі не відрізняє заяв, що подаються в порядку ст. 214 КПК України від заяв, що подаються громадянами в порядку Закону України «Про звернення громадян». Поза тим, ні один ні інший закон не передбачає повернення заяв заявнику. Відповідно, виникає слушний момент запитати у Президента України Петра Порошенка, а за що він присвоїв звання генерала Грицаку В.С., коли той навіть не відрізняє вищевказаних законів? Також виникає запитання до Кабміну і Верховної Ради України, навіщо вони досі утримують на ключових посадах СБУ — заступника начальника ГСУ СБУ Тиводар Богдана Михайловича та начальника ГСУ СБУ Остафійчука Григорія Володимировича, адже вони гостро не відповідають зайнятим посадам та роками вчиняють злочини проти держави і громадян?
Враховуючи те, що ст.214 КПК України перебуває у взаємозв’язку з ч.1 ст.2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою (групою осіб) суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, то саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину мають бути критерієм внесення його до ЄРДР.При чому, відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається, незалежно від того, чи відноситься розслідування фактів про повідомлені кримінальні правопорушення до територіальної юрисдикції або процесуальної компетенції органу, до якого надійшла така заява чи повідомлення. Крім того, Закон не покладає на заявника обов’язок з достовірністю наводити у заяві чи повідомленні про кримінальне правопорушення усі елементи складу злочину, достатньо даних про об’єктивні ознаки злочину.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до органу досудового розслідування, здійснюється за дорученням його керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК. Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення «керівник органу досудового розслідування», відповідно такою особою, як для даного прикладу являється – керівник Служби безпеки України Грицак Василь Сергійович. Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало керівника Служби безпеки України Грицака Василя Сергійовича, шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР. Попри зазначене, викладені у заяві особи 1 відомості до ЄРДР не внесені, внаслідок чого досудове розслідування досі фактично не здійснюється. Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність керівника Служби безпеки України Грицака Василя Сергійовича, що тягне за собою карну відповідальність. У відповідності до ч.4 ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, згідно із положенням п.1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06 квітня 2016 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення. Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.Дана заява (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст.214 КПК України та Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06 квітня 2016 року за № 139 підлягає реєстрації та подальшому розгляду в порядку кримінально-процесуального законодавства України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив: «…Після докорінної зміни процесуального порядку фіксації уповноваженими органами інформації про вчинення кримінального правопорушення, запровадженої КПК, розгляд скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), виявив існування проблем, пов’язаних з необхідністю пошуку належного порядку та підстав задоволення чи відмови у задоволенні відповідних скарг. Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора».
Не дивлячись на вищенаписане, голова Служби безпеки України Грицак Василь Сергійович не скорився нормам КПК України і Наказам ГПУ та вчинив злочин — покрив незаконну діяльність наркоторговців і бурштинових баронів, не кажучи вже про проникнення організованого угрупування в приватне житло особи 1, пошкодження майна та крадіжку. Якщо врахувати ще й те, що впродовж останніх 3 (три) роки голова Служби безпеки України Грицак Василь Сергійович принципово не виконує 238 (двісті тридцять вісім) Ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва щодо вчинення ним процесуальних дій в терміни до 24-72 годин, а також щодо не проведення його відомством досудового розслідування у 24 (двадцяти чотирьох) кримінальних провадженнях, в яких особа 1 за останні три роки навіть не був допитаним, то сумніватися уже не приходиться в його потенційній злочинній діяльності.
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання. Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Незважаючи на те, що ч.З ст.382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень заступником начальника ГСУ СБУ Тиводар Богданом Михайловичем мають ознаки злочину, що передбачені ст.364, 382, 396 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Вищенаписане дає суттєві підстави вважати, що в діях Грицака Василя Сергійовича є склад кримінального правопорушення, що передбачений ч.2 ст.256, ч.2 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст.382 КК України. Крім того, як для даного випадку, позиція Грицака В.С. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів СБУ та до керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам. Грицак В.С., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, покриває вчинені злочини, тим самим саботуючи роботу СБУ та державного апарату. Саботаж і бойкотування належної роботи СБУ та державного апарату прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Грицак В.С. умисно вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці Грицаком В.С., як керівником СБУ, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Вищенаписане надало відповідні підстави вважати, що в діяльності Грицака В.С. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень Грицаком В.С. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.111, ч.2 ст.256, ч.2 ст.396, ч.2 ст.364, ч.2 ст.382 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення Грицаком В.С., а також у відповідності до ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України та ст.480, 482 КПК України — до ГПУ, з метою отримання згоди ВРУ на притягнення даної особи до кримінальної відповідальності. Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних вище структур, міжнародного резонансу, небайдужої громадськості і адекватної реакції не продажного мас-медіа.