29.05.2017 року, Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Коробенка С.В. у справі суду № 760/8666/17-к, було зобов’язано керівника ГПД НАБУ внести відомості заяви громадянина (зазначення ПІП) за вих. № 1214/08 від 08.05.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Деснянського районного суду м. Києва Вінтоняком Р.Я. Однак, в супереч вимогам рішення слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Коробенка С.В. у справі № 760/8666/17-к, заступник керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущик Віктор Володимирович відмовився виконати вимоги Ухвали у справі № 760/8666/17-к, про що власне і написав у своєму листі за № 0412-188/22053 від 22.06.2017 року. При цьому, це вже не перший випадок, коли заступник керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущик Віктор Володимирович відмовляється виконувати вимоги Ухвал Солом’янського районного суду м.Києва, на прикладі досі не виконаних 10 (десяти) Ухвал слідчого судді Кізюн Людмили Іванівни впродовж останніх 1,5 (півтори) роки.
24.04.2017 року, у відповідності до результатів оскарженої громадянином (зазначення ПІП) бездіяльності керівника органу досудового розслідування, у рішенні Апеляційного суду м.Києва за № 11сс/796/2373/2017 записано таке: «Положенням ч.1 ст.214 КПК України встановлений обов’язок слідчого або прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР. Згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей до ЄРДР». Відповідно, заступник керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущик В.В. вчинив подвійний злочин:
— перший раз – коли не вніс відомості заяви за вих. № 1214/08 від 08.05.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення слідчим суддею Деснянського районного суду м.Києва Вінтоняком Р.Я. до ЄРДР, в момент її отримання;
— другий раз – коли відмовився виконати вимоги Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Коробенка С.В. у справі № 760/8666/17-к, про що і сам зізнався в листі за № 0412-188/22053 від 22.06.17 року.
Умисне не виконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню — карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень. З об’єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися:
1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили;
2) перешкоджанням службовою особою виконанню рішення, ухвали чи постанови суду (ч.1 ст.382);
3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч.З ст.382).
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.
Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч. 1 і 2 ст.382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню.
Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому.
Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи установ і організацій тощо.
Невиконання судового рішення іншою, крім службової, особою, може потягнути кримінальну (зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 164, 165, 389, 390, 393, 395) або адміністративну відповідальність (ст. ст. 51-1, 185-6, 186-5 КАП). Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину є:
1) вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище;
2) особою, раніше судимою за цей злочин;
3) заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч.2 ст.382).
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень заступником керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущик В.В. мають ознаки злочину, що передбачені ст.364, 382, 396 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
Крім того, як для даного випадку, позиція заступника керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущика Віктора Володимировича є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до органів НАБУ та до керівників держави, що явно наруку зовнішнім ворогам нашої держави.
Заступник керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущик Віктор Володимирович, явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищив службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів досудового розслідування. Саботаж і бойкотування належної роботи судового органу прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Заступник керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущик Віктор Володимирович умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України.
Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території м.Києва.
Навмисна протидія нинішній державній політиці заступником керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущика Віктора Володимировича як посадовою особою органу досудового розслідування, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення.
Вищенаписане дає явні підстави вважати, що в діяльності заступника керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущика Віктора Володимировича наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ст.111 КК України. Відповідно, небезпідставно вважаємо, що в діях заступника керівника Другого ВД Першого ПД ГПД НАБУ Павлущика В.В. є склад кримінального правопорушення, що передбачене ст. 111, 364, 382, 396 КК України.
За даними фактами нами надіслані відповідні заяви до ГСУ СБУ і ГСУ ГПУ.
Чекаємо відповідної реакції даних силових підрозділів, відповідної реакції світової спільноти та небайдужої громадськості, а також належного резонансу мас-медіа.